Галина Мирослава. Дитяче пізнавальне оповідання "Печериці" — читати та слухати, відео

На відео: Галина Мирослава. "Печериці" (дитяче пізнавальне оповідання читає авторка).

Галина Мирослава

ПЕЧЕРИЦІ

(оповідання)

Сьогодні двом братам — Лук'янові й Маркові — вдалось випросити маму спекти печериці з сиром. До вечері їх ще треба було назбирати. Хлопці вийняли свої велосипеди з сараю і поїхали ними по вулиці. Спочатку проїхали повз металеві сітки, потім вздовж викладеного поздовжніми дошками шальованого штахетника, за ним завернули біля залізобетонних стін огорожі хати на розі, проминули три несхожі між собою тини, ще трішки покрутили педалі біля безпарканної новобудови й виїхали за межі села.

За загорожею з горизонтально складених дощок паслись корови. Точніше, лежали, бо йшло до полудня. Сонце стояло рівнісінько над головою. Розморена худоба чекала, коли її нарешті заберуть з пасовища подоїти.

Хлопчаки знали, що тварин на лузі скоро не буде. Зараз їх цікавили хіба печериці, а шукати гриби поміж корів зовсім не хотілось. Треба сказати, що Луцик з Марчиком люблять збирати гриби лише тут. Це найкраще печеричне місце. Рівне-рівне, без високих трав, кущів і дерев. Все навколо видно на десятки метрів. Одним словом, безпечно. І кожна печеричка світиться, як яскравий білий м’ячик на долоні. У такий час люди в селі переважно зайняті роботою, тому інших грибників зазвичай немає. Брати люблять полювати на біласті, з трішки рожевим відтінком, товсті шапочки молодих присадкуватих печеричок, напівкулясті вони, чи цибулясті. Печериці щільно притулені до рівних ніжок, ніжки часто навіть не видно з-під шапчурин. Хлопчики зауважили, що їхні улюблені стернівки, їх ще називають печірками або печерицями звичайними, іноді ростуть грибними колами, які, їм про це розповідали, називають колами чаклунів, або страшніше — "відьомськими колами". Але хлопчики ніяких грибів-чарівників не бояться.

Лук’ян і Марко мають звичку перевертати стернівки, або печірки (печериця звичайна), шапочками вниз, а ніжкою догори. Їм цікаво, чи, бува, не тріснула біла вуаль плівки, ця завіса, що йде під майже вертикальними пластинами шапочки. Самі пластинки нагадують хлопцям риб’ячі зябра, а іноді навіть зачіску, що ховається під парасолькою гриба від вітру. Старі печериці, звільнені від плівочки, залишають на згадку перстеник на ніжці і розпросторюють криси свого капелюха на всю шир, у них навіть пластини стають коричневими. Луцьо знає, що у молодих печеричок пластини рожевуваті, тому йому подобається збирати саме їх. Маркусеві теж цілком вистачає малих грибочків, але його більше манить не вигляд, а запах молодих грибів.

Печериця степова (звичайна) - печірка, стернівка.

Печериця садова.

Печериця польова.

 Печериця їстівна. 

Мама хлопців добре розрізняє запахи навіть на відстані. Вона їм пояснила, що неїстівні печериці смердять або віддають йодом, чорнилом, гниллю. А печериця їстівна при розрізуванні рожевіє і пахне мигдалем,  печериця звичайна (стернівка, печірка), якої в селі найбільше, теж при розрізуванні рожевіє, тільки під її пластинками м’якоть сіра, біля основи стебла помаранчева, пахнути може мигдалем або анісом. Стерниця (печериця польова, печериця царинка) при розрізуванні жовтіє, аромат має анісу, а от печериця садова набирає при розрізуванні червонявого відтінку, залишаючи слабенький запах ліщинового горішка, іноді зім'ятої трави. 

При готуванні мама до печериць завжди додає лимонний сік. Вона каже, що він потрібен для пом'якшення аромату, а також аби не допустити потемніння грибів.

Сьогодні вона обіцяла додати трохи чебрецю, запах якого хлопці дуже полюбляють. Звичайно, братиків не назвеш великими нюхачами, бо вони іноді плутають, однак зіпсовані гриби відкидають зразу, бо їх запах неприємний або незвичний, навіть якщо вони гарно виглядають.

Ні Луцик, ні Марчик навмисне ніколи не топчуть гриби, стараються не наступати ніжками, тим більше копати. Вони залишають непотрібні їм грибочки для білочок, зайчиків, їжачків.

Сьогодні, назбиравши по кошику, братики хутенько помчали роверами додому, відкрили брамку, заскочили до хати — і здивовано закліпали очками... На столі стояли готові печериці з сиром, аромат від яких поширювався на всі боки.

— Мамо, як? — здивувався Марко.

— У нас зненацька гості, — відказала мама. А через хвилину додала:

— Вони теж прийшли з грибами, і ваші дуже потрібні, зараз доготую, щоб усім смаколиків вистачило. Нас зібралось багатенько. Йдіть привітайтесь.

І тут брати зауважили своїх двоюрідних братиків і сестричок разом з їхніми батьками. Це навіть більше, ніж хлопці на сьогодні собі запланували. День вдався. Він пречудовий!

Ілюстрації: