Анатолій Качан
СОНЯШНИКИ
Уже важка, як олово,
Роса за перелазами,
А в соняшників голови
Косинками зав'язані.
Косинками барвистими
І маминою хусткою —
Щоб горобці-пройдисвіти
Насіння не полускали.
Це соняшники граються
У піжмурки, як діти:
На вітрі колихаються,
Наосліп ловлять літо.
* * *
КРИЛАТЕ НАСІННЯ
Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.
Це клени високі
Із рідної гілки
Синів проводжають
В далеку мандрівку.
І згадують сумно
Дерева бувалі:
Колись і вони
Над землею літали!
— Ми знову знялись би,
Як наше насіння,
Та роки не ті
І тримає коріння...
Кружляє у небі
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.
Одна насінина
З кленової крони
Довірливо сіла
Мені на долоню.
І каже:— Я довго
Блукала над містом,
Але на асфальт
Не наважилась сісти.
Благаю, мій друже,
Якщо це не важко,
Візьми й посади мене
В землю, будь ласка.
Я виросту кленом
У нашому краї
І шумом зеленим
Тебе привітаю.
За матеріалами: Анатолій Качан. "Світанок року". Вірші та загадки для дітей. Художник Євген Попов. Київ, видавництво «Веселка», 1986 рік, 32 с.
* * *
ДЕРЕВО НАД МОРЕМ
Діждавшись літа
І тепла,
Над морем липа
Зацвіла.
Бджолу притягує
Той цвіт,
Мов стрілку компаса
Магніт.
* * *
ЗЕЛЕНА ШКОЛА
Рано-вранці, як до школи,
Поспішають наші бджоли
До зеленої держави,
Де цвітуть і пахнуть трави.
Там, у заростях барвінку,
Чебрецю і материнки,
Вчаться бджоли ціле літо
Добувати мед із цвіту.
* * *
ЦВІТЕ ШИПШИНА
Розвидняється,
Розвидняється.
На шипшині цвіт
Розгорається.
Ніжні пахощі
Розливає,
Бджіл із пасіки
Виглядає.
Розвидняється,
Розвидняється.
Треті півні
Перекликаються:
«До схід сонця
Цвіте шипшина —
Значить, буде
Погожа днина».
* * *
ПОРА МЕДОЗБОРУ
Дві розвідниці-бджоли
В вулик звістку принесли:
При дорозі до села
Вранці липа зацвіла!
Хочеш меду — не зівай,
Швидше крила розправляй.
Мить — і липа край села,
Наче вулик, загула.
* * *
ГРАМОФОНЧИКИ
Удосвіта під вікнами
Туркочуть голуби:
Відкрились грамофончики —
Рожеві й голубі!
А в синім грамофончику,
Де джміль пилок збира,
Дзвенить весела пісенька:
«Ту-ра-ту-ра-ру-ра...»
Сподобалась ця пісенька
Джмелю, бо через мить
В рожевім грамофончику
Гучніш вона бринить.
Відкрились грамофончики —
До школи нам пора.
Йдемо ми і співаємо:
«Ту-ра-ру-ра-ру-ра...»
* * *
СЛІПИЙ ДОЩ
Дозріли жито і пшениця,
Комбайн спішить на косовицю.
І, як навмисне, в день такий
Прийшов на поле дощ сліпий.
Йому кричать: «Не заважай
Збирати людям урожай!
Іди собі гуляти в ліс!»
А дощ пішов на сінокіс.
І тут йому не раді теж:
«Ти наше сіно зіпсуєш!
Іди собі на болота!»
А дощ вертається в жита.
Іде і журиться, що всюди
Женуть його із поля люди,
Хоча раніш не проганяли,
А скрізь, як гостя, зустрічали.
* * *
РИБАЛЬСЬКЕ ЩАСТЯ
Мокне вудка-закидалка
В тихому ставочку,
А на березі рибалка
Сохне на пісочку.
Та зненацька під водою
Поплавець зникає,
Гнеться вудлище дугою,
Волосінь аж грає!
Біля берега рибина,
Що сазаном звалась,
Стрепенулась, мов пружина,
І — з гачка зірвалась.
Сам собі сказав невдаха:
«Не прогав нагоду!»
І, на жаб нагнавши страху,
Кинувся у воду.
І тепер уже рибалка
Мокне у ставочку,
Ну а вудка-закидалка
Сохне на пісочку.
* * *
КЛЮЄ
Узявши вудку, на ставок
Іду я стежкою крутою.
Дивлюсь — Микола, мій дружок,
Уже стовбичить над водою.
— Ну як діла? Клює чи ні?—
Питаю тихо я Миколу.
Микола хвалиться мені:
— Клює сьогодні, як ніколи:
Поки стеріг я поплавці,
Що на воді позавмирали,
З коробки кляті горобці
Усю наживку поклювали.
* * *
ДОРОГА ЧЕРЕЗ ЛІС
Біжить-петляє, ніби лис,
Глуха дорога через ліс.
Мов невидимка чарівна,
У хащі кличе нас луна.
Та між дерев,
Між буйних трав
Ніхто із нас не заблукав.
Бо наш автобус знав цей ліс,
Як четверо своїх коліс.
* * *
ПАВУЧОК-РИБАЧОК
У зеленім верховітті
Павучок розкинув сіті.
Вранці робить перевірку,
А у сітях — що це? Дірка!
Від досади, від невдачі
Павучок ледь-ледь не плаче:
— Ай-я-я, така рибина
І втекла із павутини!
* * *
РИБАЛЬСЬКА КАЗКА
— Бусле, бусле, що несеш?
— Головешку.
— Звідкіля?
— Від рибальського вогнища.
— А для чого тобі головешка?
— Стерню палитиму.
— А навіщо стерню палити?
— Бо щось холодно стало.
— Це ж кінчається літо, бусле.
— А мені у вирій не хочеться.
— Як не хочеш у вирій, бусле,
То заходь до нашої хати:
Ми з тобою за довгу зиму
Навчимося буквар читати.
* * *
ПЕРЕПІЛЧИНЕ ПОЛЕ
Грає-котиться хлібами
Хвиля-самоцвіт,
І рука над колосками
Чайкою летить.
Від села до небокраю
Стежка нас веде.
Раптом поруч хтось гукає:
— Хто іде? Хто йде?!
Озираємось навколо —
Ні душі ніде.
Та лунає знов над полем:
— Хто іде? Хто йде?!
— Перепілко, в цій долині
Хазяйнуєш ти.
Тож дозволь нам по стежині
Поле перейти.
Обізвалась перепілка:
— Ну ідіть, ідіть,
Та глядіть пшеницю тільки
Не потолочіть.
* * *
НАЛИВСЯ КОЛОС
Відхвилювалися поля.
На повен голос
Озвався перепел здаля:
— Налився колос!
Тепер пильнуй, щоб сірником
Ніхто не грався...—
І сторож перепел пішком
В обхід подався.
А пшеницям нема ніде
Кінця і краю.
Ще день — і перепел дійде
До небокраю.
Кигиче чайка на льоту:
— Вернись негайно,—
В твою пшеницю золоту
Зайшли комбайни!
Вернувся перепел назад —
Нема пшениці!
Лише наметами стоять
В полях копиці...
Спасибі, стороже, прийшла
Пора спочинку.
Лети до нашого села
Справлять обжинки.
* * *
ТИХШЕ, ЖАБИ
Тихше, жаби,
Ні гу-гу —
Ходить чапля
По лугу.
Щоб не сталося
Біди,
Наберіть
У рот води.
* * *
СТО КУЛЬБАБЕНЯТ
Умовляла внучка бабу:
— Ой, не дмухай
на кульбабу,
Бо з кульбаби полетять
Сто малих кульбабенят.
* * *
ДОЩОВІ ХМАРИ
У долині, що біля яру,
Поливає капусту хмара.
А за хмарою хмареня
Поливає капустеня.
* * *
КУЛИЧОК
Коло чаплиної дачі
Куличок маленький плаче:
— Скоро осінь, скоро осінь,
А у мене ноги босі.
Рогозові черевики
Ще на мене завеликі.
Босоніжки замалі —
Натирають мозолі.
А свої новенькі боти
Загубив я на болоті.
Ось повіє холод лютий,
А я зовсім неозутий...
— Не журися, це не лихо,—
Каже мама-куличиха.—
Поки тут настане осінь,
Ми у вирій подамося.
* * *
БІЛЕ ПОЛЕ
Летів із річки на ставок
До друга в гості куличок.
Летів і пісеньку співав,
Як равлик зиму зимував.
Аж гульк — у полі під крильми
Лежать-біліють килими.
Над полем декілька разів
Кулик по колу облетів.
І раптом жах його пройняв:
«Та це ж зима! Це сніг упав!»
І він із горя заквилив:
— Погиб, погиб серед снігів! —
Ішли ми полем до ставка
І ну втішати куличка:
— Дарма ти плачеш, друже наш,
Ось подивись і сам розваж:
Ну де це бачено, щоб сніг
Отак духмяно пахнуть міг
І щоб над ним гула бджола?
Це ж наша гречка зацвіла!
* * *
ХЕРСОНСЬКІ КАВУНИ
Обігнавши вітерець
Десь на полустанку,
До перону підійшов
Поїзд на світанку.
Звідкіля він — із Карпат
Чи з Полтави, може?
Пасажирські поїзди,
Мов дві краплі, схожі.
Та коли рябий кавун
Винесли з вагона,
Стало ясно без об’яв —
Поїзд із Херсона.
Це мені передала
Таврія дарунки.
Сонце вивело на них
Світлі візерунки.
* * *
ТЕПЛИЙ КРАЙ
Над ланами, гей, над ланами
Пролітали гуси клинами.
За гусьми крикливими через гай
Подалася дівчинка в теплий край.
У гаю від крику ворони
Опадало листя червоне.
А за гаєм біля могили
Пастухи багаття палили.
Довелось малій мандрівниці
Завернуть до них, щоб погріться.
В пастухів знайшлися від зайця
У торбині хліба окрайці.
А до хліба — сіль, цибулина
І смачна картопля-жарина.
А іще знайшлись небилиці,
Як украли вовки рушницю,
Як на конях циганські діти
Доганяли червоне літо.
Аж надвечір з пучком калини
Поверталась вона в долину.
Пахло степом ситцеве плаття,
Пахли руки димом багаття.
Біля хати під яворами
Виглядала дівчинку мама.
Перепало б їй на горіхи,
Та сказала дівчинка тихо:
— Не гнівися, матінко, і не лай,
Я сьогодні бачила теплий край.
* * *
ПРОЩАННЯ З ЛІТОМ
Усе щільніше тулиться до Бугу
Поголена косою сіножать.
Просвічуються наскрізь лісосмуги —
Сорочі гнізда можна рахувать.
За річкою, під самим небокраєм,
Гуртує осінь тисячі шпаків.
Ці хмари птиць, що небо закривають,
Примножились отут серед степів.
Примножилось зерно і стало колосом,
Хлібиною на нашому столі.
Співають села пісню на три голоси,
Четвертий голос — в небі журавлі.
* * *
ЛАСТІВКИ
Ластівки над річкою
Носяться щодня:
Ластівка ластівку
З криком доганя.
З нами вони виросли
В місті на Дніпрі
І від нас навчилися
Цій веселій грі.
Хай собі купаються
В синій вишині,
Ластовині ігрища —
На погожі дні.
Як минеться літечко,
Крикнем ластівкам:
— Завтра вам до вирію
І до школи — нам!
* * *
ЩЕ МОРЕ ТЕПЛЕ
Ще море тепле,
Ще сади
Не одягали шат червоних,
А вже ранкові поїзди
Привозять іній на вагонах.
У привокзальних квітниках
Жар чорнобривців дотліває,
І літо з айстрами в руках
Красуню осінь зустрічає.
За матеріалами: Анатолій Качан. "Прощання з літом". Вірші для дітей. Передмова Володимира Рутківського. Художник Віктор Кузьменко. Київ, видавництво «Веселка», 1991 рік, 58 с.
Більше віршів Анатолія Качана на нашому сайті:
Вірші про літо на нашому сайті від інших українських авторів:
