Блог Ольги Шарко про мову. Чому я не працюю репетиторкою з української (англійської) мови? Підводні течії професії + навчальні відео

 

 

 

Доброго здоров’я, мої любі читачі, читачки та особи поза гендерної бінарністю.

У цій статті буде мало лінгвістичних смаколиків (корисні відео – наприкінці), однак я сподіваюся, що вона стане вам у пригоді. 

Я не знаю, яка ситуація на філфаках зараз, за часів мого екватору навчання (3-4 курси) більшість колег та колежанок уже шукали роботу. І, на жаль, після невдалого досвіду чи скорочення на попередній посаді переважна більшість пішли в репетиторство – хто з української мови чи літератури, хто з англійської, хто з німецької, хто з французької.  Мені теж дехто радив, але я не пішла.  

Окрім мого суб’єктивного небажання працювати в освітньому секторі, є ще й досить об’єктивні причини, які на моє небажання і вплинули. Комусь ця стаття може здатися негативною, однак я досить часто стикаюся з романтизацією репетиторства: «Та, репетитор – тож не робота вчителькою: прийшла, відчитала годину свій матеріал, гроші забрала – і все». Але досвід моїх колег та колежанок виявив ось такі підводні камені, про які слід знати всім охочим стати на цю непросту дорогу (про переваги є кому розповісти, я не сумніваюся).

1.    Неможливість спланувати бюджет

Ви визначили для себе мінімальну ставку. Потім вирахували, скільки занять на місяць зможете провести. Помножили мінімальну ставку на кількість уроків й отримали свій дохід за місяць. Вирахували з доходу гроші на проїзд і/або заклади громадського харчування, якщо проводите навчання в кав’ярні.  Отриману суму розподілили на місяць за потребами: харчування, квартплата, комуналка, оплата іпотеки/кредиту, витребеньки тощо. 

Так-от, це в ідеалі.

На практиці часто трапляється так, що заняття скасовують – хтось хворіє, комусь бракує грошей, хтось просто вирішив змінити викладача/викладачку. Добре, якщо у вас вилетіло в графіку одне заняття через хворобу учня/учениці. Добре, якщо ваш(а) клієнт(ка) попередили вас завчасно, що припиняють навчання. Але, на жаль, у моєї колеги траплявся випадок, коли під приводом хвороби чи ще якихось нагальних причин скасовують одне заняття, а потім просто не виходять на зв’язок. І ви вже втрачаєте заробіток не за один, а за 3,5,10 скасованих уроків. Якщо пощастить – ви оперативно знайдете іншу клієнтуру й заробите втрачені гроші за місяць. Якщо ж ні – вам доведеться постійно жити від нагоди до нагоди й відмовлятися від певної статті витрат, або ж урізати всі статті. 

Чула я й такий випадок: моя одногрупниця відмовилася від навчання дитини німецької мови через те, що та з родиною жили під Києвом, й колезі доводилося подекуди добиратися до них на таксі, бо громадський транспорт у той приватний сектор не їздив, а погода не завжди сприяла, аби ходити пішки.  Колежанка попросила підвищити ставку зі 100 грн на годину до 200 виключно через позапланові витрати на проїзд. Сім’я, дитину якої репетиторка навчала кілька місяців, не захотіла платити більше, хоча результат задовольняв.

Тобто спланувати свої доходи й витрати ви не можете. Сьогодні гроші ще є – завтра вже нема. Живете на вулкані. 

Через це частина репетиторів від вільного плавання переходить до співпраці з базами репетиторів. І тут ми стикаємося з другою підводною течією.

 

2.    Поділ ласого шматочка репетиторства 

Може, я помиляюся в назві, якщо пояснювати, база репетиторів – це такий спеціалізований сайт, на якому реєструються репетитор(к)и для пошуку клієнтури, а клієнтура – для пошуку репетиторів/репетиторок. 

Якщо ви шукаєте фахівця/фахівчиню з певної галузі, то реєструєтеся; далі працівники сайту пропонують вам варіанти з кількох репетиторів/репетиторок, інколи є можливість записатися на тестове заняття. Потім ви оплачуєте на сайті потрібну вам кількість занять, складаєте з репетитором чи гарантом графік уроків і власне відвідуєте їх онлайн.

Якщо ж ви пропонуєте послуги, то тут усе просто: ви реєструєтеся на сайті, гарант підшукує вам клієнтуру, ви домовляєтеся про те, скільки занять проведете – рибка в сітці: проводите урок й отримуєте свої гроші.

Переваги такої форми роботи:

– Ви наперед знаєте, скільки у вас занять найближчого місяця, адже клієнт(ка) вже завчасно їх оплатили й навряд кудись втечуть. Відповідно, ви можете спланувати свій бюджет

– Вам не потрібно витрачати гроші на проїзд та заклади громадського харчування, адже заняття проводяться онлайн

 

Недоліки роботи з базою репетиторства:

– Гарант забирає від 30% до 60% вартості заняття.

– Подекуди заробітну плату гарант видає не по завершенню заняття, а наприкінці місяця.

– Гарант може стежити за вами з клієнтами під час уроку.

За можливість планувати свій бюджет та стабільний дохід вам доведеться поплатитися левовою часткою зарплати.  Тут уже кому що більше горить. 

 

3.    Сіра зона діяльності

Звісно, у професії репетиторства існують й успішні кейси, як-то канал «На всі двісті» Анни Огойко чи той же Олександр Авраменко. Але тут слід зазначити два принципові моменти:

– Ці особи здобули певну медійність, що дозволяє їм брати вищу оплату за аналогічні послуги.

– Завдяки вищій оплаті праці вони мають фінансову змогу відкрити ФОП та працювати офіційно, сплачуючи податки.

 

Більшість же репетиторів/репетиторок, на жаль, не можуть дозволити собі таку розкіш, як офіційна робота з усіма її панськими витребеньками – стажем та пенсійними нарахуваннями за вислугу років, лікарняними, фіксованою виплатою тощо. В кращому випадку, якщо ви влаштуєтеся в якусь спеціалізовану фірму з підготовки до ЗНО, з вами підпишуть трудовий договір (контракт) на якийсь термін (він у стаж не зараховується). В гіршому – ви, як я вже вище писала, отримуєте зарплату від нагоди до нагоди.

Звісно, ніхто не заборонить вам зареєструватися як ФОП (фізична особа – підприємець) та отримати ту пенсію й той стаж у майбутньому за сплату податків. Питання в тому, чи вигідно відкривати власну справу й скільки грошей від зарплати у вас лишиться на життя після цієї сплати. Тому більшість у цій сфері, особливо якщо вони офіційно працюють на кафедрі в університеті чи в школі, замовчують про свою діяльність. Може, зараз щось і змінилося на краще (принаймні з’явилися профільні фірми), однак десять років тому, коли я навчалася у випускному класі, казали: «Наш ліцей готує до ЗНО офіційно, директор про це всюди каже. Але якщо ви займаєтеся з кимось із учителів додатково, то мовчіть про це, бо вчителі – другі підозрювані у хабарництві після лікарів». 

Ну, тут, звісно, слід звертатися до наших можновладців із питань виведення репетиторства з сірої зони заробітку. Якщо такі зрушення є, будь ласка, поінформуйте мене про них.  Поки я лише спостерігаю відкриття приватних контор. Це закономірно: попит формує пропозицію, якщо є ЗНО – знадобляться й ті, хто до нього готуватимуть (школи, до речі, законодавчо не зобов’язані готувати випускників/випускниць до ЗНО, здебільшого це або власна неоплачувана ініціатива педколективу, яка йде проти навчального плану (коли замість проведення планових уроків дітей готують до ЗНО), або ж маркетинговий хід, який потім виявиться оманою). Зі свого боку ці фірми гарантують результат або ж повернення грошей (я не перевіряла, бо вони з’явилися вже після мого вступу до вишу, тож повірю їм на слово). 

Але якихось державних осередків , пов’язаних із підготовкою до ЗНО, я не бачила, бо за задумом МОНу підготовка до складання зовнішнього незалежного оцінювання триває в школі всі роки навчання, тож якщо учнівство до 11 класу забуло, що воно вчило в сьомому/шостому/п’ятому  – то вже їхні особисті проблеми. Ну, або ж проблеми якості шкільної освіти, як дитина всі роки мала відмінний табель, а ЗНО боїться. Репетитор(к)и, як ми бачимо, поза грою.

Наступна підводна течія суто моя, це те, що мене торкає найбільше:

 

4.    Демпінг послуг філологів-україністів/ філологинь-україністок

Звучить дивно, зараз поясню, що я хочу цим сказати: попри численні акції на підтримку української мови, випускникам/випускницям україністики досі бракує гідних робочих місць – це або школа (якщо ви проходили відповідну педагогічну практику на 4 курсі, чи коли там вона тепер має бути), або рідна кафедра, або якийсь архів, або взагалі не за спеціальністю (існують такі посади, де принципова лише наявність вищої освіти, а на кого ви вивчилися – то неважливо. Це, наприклад, помічник/помічниця депутата, секретар(ка) в деяких установах, рецепціоніст(ка)). 

Ті ж україніст(к)и, які намагаються бодай якось виправдати 4-6 років кропіткого навчання на філфаці, ідуть у репетиторство. Якщо з іноземними мовами (навіть із поширеною англійською) простіше – можна знайти клієнтів, яким потрібно опанувати певні компетенції для туризму, роботи, еміграції чи навіть хобі, то з українською мовою – глухий кут: тут ви або готуєте до ЗНО, або ще гірше – виконуєте чиїсь домашні завдання до уроку. 

На перший погляд, це не так уже й погано: як-то кажуть, жива копійка, та й українська ж – не іноземна, опанувати її нібито легше (Так, звісно... ), бо нема якихось психологічних перепон, тож клієнтури не бракуватиме. Однак ключове слово тут – абревіатура ЗНО («ЗНО»?). 

Я не заперечую, що існують люди, які хочуть опанувати українську для життя чи бізнесу, мені навіть на власні очі й вуха траплялася така пропозиція – кілька місяців тому емігрантка з Білорусі питалася, чи можу я навчити її української, бо через «Закон про мову» на ресторан, де вона працює, можуть накласти штраф. Але таких випадків обмаль. На жаль, репетитор(к)а з української мови – це зазвичай особа, яка готує учнівство до складання тестування й вступу до закладів вищої освіти. Знову ж таки, попит формує пропозицію: у нас до фахівчинь/фахівців із україністики звертаються тоді, як дитина випускається зі школи, а знання кульгають. Дорослі люди чомусь вважають, що вони й так досконало володіють українською – як для життя, так і для роботи (два українця – три гетьмана). А як комусь і треба – то ті за безплатно щось в інтернеті почитають чи послухають. Звідси й ростуть ноги у стереотипу про те, що українст(к)ам одна дорога після університету – вчить у школі. І, на жаль, цей стереотип із кожним днем усе більше стає правдою, аніж міфом.

Як наслідок – ми маємо абсолютно знецінену спеціальність «україністика». Студентству цієї галузі особливого вибору не залишається – якщо хочеш достатньо заробляти, то ти або застосовуєш свої знання, однак отримуєш зарплату в конверті (кота в мішку), або працюєш офіційно на роботі, де твоя філологічна освіта потрібна як п’яте колесо до воза. Ну, або ж маєш офіційну роботу за спеціальністю, але за мізерні гроші (тому більшість вчителів/вчительок та викладачів/викладачок все одно беруть підробіток у вигляді того ж репетиторства). 

 

А тепер – обіцяні відео:

 

Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Відігравати роль».

 

 

Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Благополучний».

 

Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Не дивлячись чи не зважаючи?».

 

Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Навчальний чи учбовий?».

 

Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Пасха, паска, Великдень».

 

 

Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Городяни чи містяни?».

 

Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Відноситися, ставитися».

 

Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Являтися».

 

 

Проект «Як правильно?» від телеканалу «Суспільне Закарпаття», епізод «Поліпшити або покращити?».