Аліса Коломієць. Дитячі вірші про котиків

Цьомки

Знову спати не давали:
Тискали і обіймали,
Шкребли мені живота –
Геть замучили кота! 

Я від них хутенько втік,
На вікні за тюлем ліг.
Що б ви думали? Знайшли!
Йой, не йдуть до мене сни... 

Цьомки в ніс кота і в лоба –
Це мені не до вподоби!
Вирвався – і стриб в вазон:
В мене зараз денний сон! 

Сил нема на тих людей,
Обіймалися б весь день.
Зрозумійте ви нарешті:
У котів завжди сієста!

* * *

У столиці

– Вітаю, Томику, знову в столиці!
Ходімо, котику, будемо миться.
Дивися, Томасе! Де ж ти рудий?
Невже не соромно? Йой, ти брудний!
Поглянь на лапи, поглянь на хвіст!
Скажи, пухнатику, в що ти заліз?
Нічого, рижий, беру я мило,
Ти знову станеш котом красивим.
Ти знову будеш, немов з картинки.
Давай водички — поллю на спинку.

– О, м'яу, м'яу! Яка біда!
Впіймали люди мене, кота!
Запхали в ванну, терпіти мушу
Оці знущання під мокрим душем!
Навіщо їхав я з вами в місто?
Мені й в селі було що поїсти.
Я міг в пилюці валятись днями,
Спостерігати за горобцями,
Лежать на клумбі, ходить по грядках,
Забуть про мило і про порядки.
У мисці — корм, а вода – у діжках,
А спать, будь ласка, іди на ліжко.
Ніхто не чеше і не купає,
Я сам собі по селу блукаю.
Ото вже щастя! Ото свобода!
А що ваш Київ? Запхали в воду!

Моралі в казки зовсім не буде.
Чудні створіння, двоногі люди:
В міста збиваються, як у зграї,
Та ще й котів безсоромно купають!

* * *

Мрія

На даху дрімає киця,
Їй диван м’якенький сниться.
На дивані – добрий друг
І тепло дбайливих рук.

Дім для киці – давня мрія.
Думку дивную леліє:
Як мале дівча знайдеться,
Пригорне її до серця.
«Я давно тебе шукала!» – 
Скаже дівчинка ласкаво.

Дощ постукав по даху,
Кицю розбудив пухку.
Де й подівся добрий сон…
Дощ уже полив відром.

Де ти, дівчинко, знайдися!
Під дощем намокла киця.
Ой, холодна та вода…
Ой, біда…
біда…
біда…

– Киць-киць-киць! Мала, ходім!
Заберу тебе у дім.

Дивина!
Радіє киця!
Давній сон її здійсниться!