Івлін Во. "Круїз" (переклад українською Ольги Шарко)

 

Івлін Во

КРУЇЗ

(переклад Ольги Шарко)

Листи від панночки, яка діло живе паном*
Відправлено з пароплаву «Велич Греції»

Серденьку,
Ох, я закидала тобі писати, що й намагалась робити, та тут така гойданина була, що нехай Господь милує, заступає та відвертає. Зараз уже хвилі дещо вляглися, тож повідаю. Що ж, як ти вже знаєш, круїз розпочався в Монте Карло, та коли всі ми на чолі з татом допливли до Вікторії, з’ясувалося, що ціну на місцевий транспорт не додано до вартості путівок, тож не доведи Господи ще колись бачити батька таким розлюченим, що той аж зарікся рушати з місця, а проте мама сказала «Ото ще, звісно поїдемо!», щó і ми услід  повторили. Лише тато міг таке втнути – обміняти всі гроші на ліри чи франки – під приводом упередження, що всі тубільці – шахраї, лишивши якийсь однісінький шилінг для докера в Дуврі. Батька його ж скрупульозність зі світу зведе: довелося йому всі гроші назад виміняти, то він так оскаженів, що навіть не взяв нам із Берті спального вагону, та й сам у своєму ніч зорів, такий був набундючений. Отакі пироги, як бачиш, геть кепські.
Трохи згодом справи пішли на лад: тато вподобав свою каюту, а тут ще й керівник господарської частини назвав його полковником, тож пан скрупульозність прихопив Берті в казино, де перший програв, а другий – виграв: схоже, ось чому трохи набрався, принаймні ідучи спати він видавав звуки, що скидалися на нудоту (він у каюті опостінь із моєю), такі ж, як і тоді, коли ми лише відпливали. Берті назбирав трохи книжок про добу Бароко відтоді, як навчався в Оксфорді.
Ох, найперший день пішов шкереберть: море брижилося, я прокинулася й у ванній почувалася ні в сих ні в тих – у морській воді мило не пінилося. Ну, як бачиш, маємо те, що маємо. Тож я пішла снідати, а там чого лише в меню не було – навіть біфштекс із цибулькою. А до всього – збіса гарний юнак, який запитав мене: «Нас тут лише двоє зосталося, чи не можна до Вас підсісти?» Він теж узяв біфштекс із цибулькою, і все було немов золотий сон, аж тут на тобі, Ганю, празник: мені довелося знову йти до ліжка, щойно зачувши, що він щонайперше мріє про дівчину, витривалу до моря. Вмерти й не жити!
Правило №1 на борту: не митися й нікуди не квапитися. А вже другого дня ми зупинилися в Неаполі й оглянули кілька церков, якими цікавиться Берті, і рештки поселення, зметеного з лиця землі після виверження вулкану. У містян навіть зберігся зліпок собаки, що тоді загинула (аж у душі похололо, Господи). Тато й Берті бачили кілька картин, на які нам глянути не дозволили, тож опісля Білл відтворив їх для мене, в які пані Ф. теж вирішила тишком-нишком та й вп’ястися очима. Я ж ще не згадувала цих двох? Що ж, Білл хоч уже в літах, та на вигляд немов огірочок, тож я щиро гадаю, що він не дідуган – радше йому світ знемилів після того, як дружина (жодним чином не дорікаю їй, просто цитую) стрибнула через пліт із якимось іноземцем. Відтоді він їх і зненавидів. Пані Філліпс – так звати підступну пані Ф., те стерво, що носить капелюх із круїзної колекції. От усім великий клопіт із того, як вона ластиться до штабс-капітана, хоча й недолугим зрозуміло, як той її ненавидить, а проте кодекс мореплавця зобов’язує чемно поводитися з усіма пасажирами. Хто ж серед них? Ну, багато літніх людей. За однією з таких – пані Мур'єль, чи як там її, та наче як знала нашого дядька Неда – наш тато вирішив смалити халявки. На додачу фривольні молодята. А ще серед сонму сімей з індустріальної півночі – священик і квітонька-фотограф у білому костюмі.
Тож Берті долучається й зичить тобі нашої любові, осипаємо тебе цілунками й таке інше.
Мама придбала шаль і якусь тварину, витесану з лави.

 

* * *

    
Листівка

На світлині – Таорміна. Саме тут мама придбала шаль. Така сміховина: пані Ф. гадала зостатися зі штабс-капітаном і на суші, а тóму не можна покидати корабель, тож коли ми розсаджувалися по машинах, їй довелося прибитися до якоїсь із індустріальних північних сімей.

 

* * *

 

Відправлено з пароплаву «Велич Греції»

Серденьку, 
Сподіваюся, листівка з Сицилії до тебе надійшла. Чого, власне, пишу, правило №2: не водитися з моряками; проте саме той, з яким я здружилася, керівник господарської частини, а це – велика різниця: він ото дурить світом зі своїм грамофоном, а попри це в його каюті завжди ллються річкою всі коктейлі, яких лише забажає, ще й інколи трапляються «Крок-месьє». Якось я запитала в нього «А Ви за це все платите?», і почула «Ні, та й не варто про це турбуватися».
Наразі ми три дні пробудемо в морі, і священик сказав, що це на краще, адже допоможе нам усім згуртуватися, та я чомусь так і не поріднилася із пані Ф., яка ніяк не могла відчепитися від бідолашного Білла, аби лише не лишитися знову самотою, щойно ми прибудемо на суходіл. Керівник ГЧ каже, що такі, як вона, трапляються на палубі повсякчас, хоча він так відгукується про всіх людей, за винятком мене, і слушно зауважує, що я геть ні на кого не схожа. Божечки, яке ж він золотце!
Здебільшого на пароплаві грають в усілякі настільні ігри – що за напасть! А за день до прибуття в Хайфу на нас очікує костюмований бал. Тато досягає неабияких успіхів в іграх, особливо в тій, що зветься шафлборд, і ще їсть немов не в себе, десь утричі більше, ніж у Лондоні, та присягаюся, що з ним усе гаразд. Ти маєш взяти костюм напрокат у перукаря (я маю на увазі нас, не тебе ж). А от пані Ф. привезла власний. А в моїй голові закралася щаслива думка, яка ще раніше визріла в керівника ГЧ – позичити форму в когось із моряків. Тож я приміряла його речі, і вигляд у них мала як на весілля. Стережися, пані Ф.
Берті наразі живе вовком. У жодну гру він грати не бажає, а вчора знову зачмелив голову й намагався спуститися до вентилятора, так штабс-капітану довелося його витягати, а всі морські вовки за капітанським столом витріщили на нього баньки. От, незвичне для мене слово, не знаєш, воно хоч літературне чи просторічне?
Схоже, що квітонька пише книгу, бо має зелену авторучку з таким же ж чорнилом, але я поки не можу сказати, про що саме. Цьомки-бомки. Тобі спаде на думку, що я нічогенько так стала писати, так-ось і я тої ж гадки.

 

* * *

    
Листівка

Це знімок Святої землі та славнозвісного Галілейського моря. Тут геть усе промовляє: «Захід є Захід, а Схід є Схід». Ще й верблюди є. Я тобі маю докладно розповісти про бал. Залагоджу кілька справ – і знову засяду писати. Тато на день чкурнув разом із пані М., а повернувшись запевнив, що вона дивовижна жінка, яка до того ж знає життя.

 

* * *

 

Відправлено з пароплаву «Велич Греції»

Серденьку,
Що ж, по обіді ми вже мали прийти на бал у наших костюмах, й усі аплодували, коли ми спустилися. Я добряче забарилася, бо ніяк не могла визначитися, чи вдягати мені капелюшок, усе ж нап’яла й вигляд мала мов лялечка. От тільки люди були якісь скупі на овації. Та кинувши оком, я запримітила ще зо двадцять таких добірних дівчат і кілька пані. Он який перевертень цей керівник ГЧ! Берті своїм жалюгідним виглядом скидався на люмпена. Мама з татом сяяли. Пачка пані Ф. російського штибу так пасувала до дійства – наче на кілку висіла. Ми попивали шампанське й почувалися піднесено, усі краяли повітря серпантином, а мій влучив прямо в ніс пані Ф. Ги-ги. Відчувши дружню атмосферу, я промовила до стюарда: «Хіба не весело?» – а той ствердив: «Так, для тих, кому невдовзі не доведеться прибирати». Отакої, аж сум огорнув.
Звісно, Берті знову налигався й передав куті меду, особливо в розмові з пані М., а відтак замкнувся в каюті нашого циніка з господарської частини й розревівся в цілковитій темряві. Ми з Біллом натрапили на нього, той дав Берті кілька коктейлів і… як ти гадаєш? Він чкурнув до пані Ф. – і з тої миті ми не бачили жодного з них. До якого ж гріха може довести тебе оковита! Його тобто.
І кого, на твою думку, я згодом зустріла? Того ж хлопця, який брав біфштекс із цибулькою. Як виявилося, його звати Роберт, і він сказав, що за весь час круїзу з того ж ранку шукав зустрічі зі мною. Потім я з нього трохи поглумилася. Боже, яке щастя.
Білл заговорив і бідолашну маму, виповідав їй усю свою долю про те, як його дружина скочила через пліт із іноземцем. Тож завтра ми рушаймо до Порт-Саїда, deo volente, або ж для тих, хто не володіє латиною, – якщо на те Божа ласка, за тиждень, пливучи вгору Нілом, дістанемося Каїра.
Надішлю тобі фотокартку зі Сфінксом. А поки – міріади цілунків.

 

* * *

    
Листівка

Це Сфінкс. Царице небесна, аж прикро.

 

* * *

Листівка

Це названий на чиєсь там ім’я храм. Серденьку, кров із носа мушу тобі зізнатися, що заручена з Артуром. Це саме той квітонька, про якого я згадувала. А Берті вважає, що архітектура Єгипту позбавлена бодай найменшої витонченості. 

 

* * *

 

Листівка

Це славнозвісна гробниця Тутанхамона. Берті каже, що це вінець несмаку, а ще він заручений із пані Ф., тож йому зараз не до балачок, а я відтепер зву її Мабель. Це якесь нашестя: Білл більше не розмовлятиме з Берті, а Роберт – зі мною. Тато з пані М. теж глечики побили, а ще я бачила чоловіка зі змієм та хлопчика, що провидів мені досить щасливу долю. Мама знову придбала шаль.

 

* * *

 

Листівка

Сьогодні оглянули цю мечеть. Роберт уже встиг заручитися з новою дівчиною, не пригадую її ім’я, одним словом, ще одна краса неземна.

 

* * *

 

Відправлено з пароплаву «Велич Греції»

Серденьку,
    Що ж, із Єгипту всі ми привезли незабутні враження. Цинік із ГЧ спитався що нового, а я відрубала: «Новина – я заручена з Артуром! А Берті – з пані Ф. на ім’я Мабель, яку з усіх стерпіти – найтяжче», – відповіла я, – «Роберт – із цією дівкою, та ще й батько побив макітри з пані М., а Білл – із Берті! А на додачу стерво Роберта мене цькує, ото хіба єдина втіха – мій Артур». Цинік із ГЧ й оком не змигнув, лише постановив: «Хто б не рушив до Єгипту – всі чи сваряться, чи дають обітницю. І жодного круїзу це не оминуло», – що я одразу відтяла фразою: «Я не маю звички роздавати обітниці, наче сіно-солому, тож дякую на доброму слові, добра людино». А той додав: «Так і я ж не мав звички служити на пароплаві, що прямує до Єгипту». Відтоді я більше не розмовляла ні з ним, ні з Артуром.
Від щирого серця

 

* * *

 

Відправлено з пароплаву «Велич Греції»

Ладо,
Пишу тобі з Алжиру, це насправді не так і далеко на Схід, бо тут повно жаб! Так, із Артуром пісня скінчена, бо я ж із першої ж миті як у воду гляділа. От хто мій обранець – то це Роберт. Він-то з усіх поглядів кращий, а Артуру до нього взагалі як куцому до зайця, бо що я казала? Перше враження – безпомильне. Згода? Чи ні? Ми з Робертом увесь день прокаталися ботанічними садами і… Боже милостивий, ти мабуть-таки його поцілував! Берті перехилив чарку й погризся з Мабель, вона ж пані Ф., так, знову, тож і в нього все гаразд, а дівка Роберта згайнувала весь день на палубі разом зі штабс-капітаном. Мама купила шаль. Білл сповістив пані М. про крах своїх ілюзій, а вона своєю чергою – Роберту, який спокійно відповів, що всім про все відомо, тож пані М. вирішила зберегти бодай крихту поваги до свого чоловіка, який весь цей час гамував свій норов і жодним чином не дорікнув ні дружині, ні тому іноземцю.
    З любов’ю до тебе 

 

* * *

    
Листівка

Я вже геть забула, про що писала в останньому листі, але раптом я згадувала пройдисвіта на ім’я Роберт – не бери це до уваги. Ми все ще в Алжирі, тато смакує устриці – щось вони геть сумнівні на вигляд – та все чудово. Берті, доки хміль бродив у його крові, відвідав будинок жінок нічної пори, і ба – навіть не стидається про це говорити, за словами пані М.

 

* * *

 

Листівка

Що ж, наразі повернулися з круїзу й щойно проспівали «За молоді літа» (я ж правильно написала?). А ще я поцілувала Артура й так і не схотіла говорити з Робертом, тож той заплакав – не Роберт, я мала на увазі Артура, опісля Берті перепросив у більшості, кому він завдавав прикрощів, проте пані П. зманеврувала, наче нічого й не чула. Аж із душі верне від цієї задрипанки!

 

Примітки:

* "діло живе паном" - жити на широку ногу.

 

Матеріали надіслано автором спеціально для "Малої Сторінки".