Ганна Черінь
РОЗКАЖИ ПРО УКРАЇНУ!
Нині мав мій любий тато
Вільного часу багато
(Мама десь пішла в гостину).
— Йди до мене у кімнату
Й розкажи про Україну
Все, що знаєш, любий тату,
Бо ні з мамою, ні з татом
Я ніколи не була там.
— Говорить про Україну
Можна місяць безупину,
Можна й більше... Все, Людмило.
В Україні серцю миле.
Там в степах шовкові трави,
Там тополі величаві.
Ріки там такі співучі!
Горді гори, гострі кручі.
— Як там тепло? Як в Техасі?
Як в Флориді? Арканзасі?
— Ні, там є також і зими,
Ще й з морозами міцними,
Та зате, як літо прийде -
Щедре сонце прийде з ним.
Є і в нас своя Флорида -
Чорноморський теплий Крим,
Де ростуть розкішні пальми...
— Там були мамуся й тато?
— Не були ще там, на жаль, ми
Грошей так не мав багато...
— А будинки України
З чого роблять? З цегли? З глини?
— Різні є. В модернім місті.
В електричному намисті,
Є високі кам'яниці
Із бетону або з криці.
А по селах, вздовж долини,
Там хатки будують з глини.
Сад густий — ледь видно хату...
— В тих садках травичка, тату?
— Єй зелені моріжки.
І з пісочку доріжки...
— По траві ходити вільно?
— Можна, як вважати пильно,
Щоб не стати де на квітку,
Що така пахуча влітку.
— Чи велика Україна?
Чи гориста, чи рівнинна?
— Ось іди,
Поглянь сюди:
Тут із півдня — Чорне море,
Трохи вбік — Карпатські гори.
Ген на захід, аж по Татри
Розкладають лемки ватри.
В горах бойки та гуцули,
На рівнинах — подоляни.
Між озерами — Полісся,
Там, де ліс густий розрісся.
А на сході харків'яни,
І полтавці, і кияни.
А в степах на ярім сонці
Хпіб вирощують херсонці,
Ще й солодкі кавуни
От-такої товщини!
І була в достатку здавна
Україна пишна й славна.
Скрізь краса, багатство, світло,
Все росло, міцніло, квітло!
Ми з землі своєї мали
І вугілля, і руду,
І корисні мінерали,
Фруктів рясно у саду.
Хоч у складі України
Є відмінні племена,
Всі вони — народ єдиний,
Всі вони — сім'я одна.
Кожне має гарну ношу,
Звичаї й пісні хороші.
Та на край такий багатий
Заздрі вороги, мов круки,
Налітали, щоб забрати
Те добро у власні руки.
Ми на півночі з Москвою
Без природної межі.
Наші предки все до бою
Йшли на армії чужі,
Що вривались в землю нашу
Від Полісся до Сивашу.
— А татари, знаю теж,
Воювали з нами, тату!
— О, було від них пожеж!
Все палили — хліб і хату!
Козаки зібрались в Січі,
Що сміялись смерті в вічі.
В Чорне море крізь лимани
Запорізькі отамани
На татар вели до бою
Козаків-героїв!
— А бувало, що татари
Йшли на нас з Москвою в парі?
— Йшли вони із різних боків В
продовж довгих-довгих років.
З заходу ще й поляки
Нам давалися взнаки!
Важко битись на три боки!
Крові пролились потоки...
Ми в нерівному бою
Землю втратили свою,
А тепер кати червоні
Нас тримають у полоні.
— Як же буде, любий тату:
Хтось в твою вселився хату,
І тепер ти вже ніколи
Не побачиш свого поля?
— Ні, дитино дорога:
Всі стають народи вільні.
Прийде ще й на нас черга,
Тільки будьмо духом сильні!
Знай і ти, що землю власну,
Хоч покривджену й нещасну,
Треба над усе любити,
В серці глибоко носити!
Слава йде по світі цілім
Про змагання до свободи.
За свободу словом, ділом
Скрізь змагаються народи.
Правда кривду ще поборе,
Пропаде лихе свавілля -
Й буде нашим Чорне море,
Крим, Карпати і Поділля.
За матеріалами: Барна М. М., Волощенко О. В., Козак О. П."Літературне читання. Українська мова". Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Видавництво "Астон", 2015 рік, стор. 166 - 171.
Більше віршів про Україну:
Більше віршів Ганни Черінь на нашому сайті:
