Володимир Підпалий
КОЖНА БДЖІЛКА НЕМОВ ЛІЧИЛКА
(збірка віршів для дітей)
ЗОЗУЛЯ
У зеленому гайку
роздає вона «ку-ку»:
ось один, і два, і три,
десять, двадцять, сто —
бери, щоб на довгому віку
мали всі своє «ку-ку».
ЛІЧИЛКА
Летів рій бджілок
зі ста лічилок.
Зійшлися діти,
давай лічити.
Бо кожна бджілка
немов лічилка:
кого укусить —
жмуритись мусить.
ГУСИ
— Гуси, гуси,
де ви були?
— В синім небі
між хмар пливли
— Де ж те небо?
— Впало в воду.
— А де вода?
— Коло броду.
— А де той брід?
— А там, де ліс.
— А де той ліс?
— А там, де й ріс...
КАЗОЧКА ПРО СОНЦЕ
Доньці
З пруга червоного на стерню
покотилось гаряче коло,
тіло своє об ню
покололо.
І там, де стіг, наче віл,
що запливає в тумани,
згорнулось клубочком, сіло на діл
і язиком зализує рани...
ЛІСОВЕ ДЖЕРЕЛО
В темнім лісі джерело
синє кинуло крило
на траву шовкову,
почало розмову:
— На прощання вам скажу
між дерев я поброджу,
походжу, і поблуджу —
та й до річки побіжу...
Каже ліс йому:
— Біжи! —
Кажуть птиці:
— Так, біжи! —
Кажуть звірі теж:
— Біжи! —
Кажуть всі йому:
— Біжи
і про нас там розкажи.
Хай всі знають,
як отут восени вітри метуть,
як зимою білі мухи
крутять снігу завірюхи,
як блакитно навесні
дзвонять проліски ясні,
як у нас гриби ростуть,
як у нас дуби гудуть,
щоб маленьке джерело
прохолоду берегло...
ВЕСНА
Уже вернулися додому
з-за океану журавлі,
уже кують, забувши втому,
у росах коники малі.
Вже хмари в сонячних накрапах
у синім небі попливли,
уже кульбаби дружно в травах
жовтаві кульки надули...
ДЗВОНИКИ
Сонце рано встає,
небо вищає,
сипле золота
повні пригорщі:
— Це землі, а це — вам, —
посіває...
З переляку мороз
в ліс тікає
через яр навпрошки.
А у лісі
струмки
дзвонять в дзвоники..
ЛИПЕНЬ
Ходить між липами легко липень,
небо вночі позіхає на сушу,
сизий шуліка у небі глибоко,
наче камінчик, з місця не зрушить...
ЛІТО
Лежить натомлена земля,
вся динями і сонцем пахне.
Де шлях прокурений петля,
в пилюці подорожник чахне.
Шмага чубаті ячмені,
як батогом, під боки вітер...
На незагнузданім коні в'їжджає
в степ червоне літо.
СУНИЦІ
У приярку,
де повінь буйних трав,
зелений дощ
вночі на землю лляв.
А як задніло —
в листі крапелини
промінились рожево,
як жарини...
Їх я не рвав,
не їв,
а цілував...
ЛАПЦІ
На річці жабки
жабці
сплели з латаття
лапці.
Аж роздивились
лапці
великі трішки
жабці.
Попідрізали
лапці —
маленькі лапці
жабці...
Та й порішили:
— Годі,
нехай босоніж
ходить...
НІСЕНІТНИЦЯ
Вбігли хмари
до кошари,
аж там птах
на восьми ногах,
в човен грюка,
копійкою хрюка
і до пастуха
махайлом маха...
Засміялись хмари
і гайда з кошари..
СКОРОМОВКА
У ліс од всіх
утік горіх...
Ото утіха —
знайти горіха!..
ЧЕРЕДНИК
Від середи
до середи
він проситься
до череди.
Коли ж настане
середа,
його шукає
череда.
Ніхто не зна,
куди він зник,
наш помічник —
мій чередник...
ЗАГАДКА
Відгадайте, хто такі:
влітку на припоні
проти сонця на горбі
лежимо поміж рядків
і зелені, й чорні,
і смугасті, і рябі...
А як серпень на росі
ставить сонця пробу —
підставляємо усі
ми по черзі лоба...
Хай нас крутять,
хай нас б'ють,
хай з баштану
заберуть!..
ГАРБУЗ
Ліз городом карапуз.
Гульк — у затишку гарбуз
біля тину крадькома
проти сонечка дріма,
краплі поту на чолі,
хвостик глибоко в землі...
КАЗОЧКА ПРО ТЕЛЯТКО
Як вечір зірок багато
сипне на міста й поля,
із неба мале й рогате
в вікно загляда теля.
Купає телятко ніжки
в тумані, як в молоці,
і світяться в нього ріжки,
мов сонячні промінці.
І хоче телятко спати,
сон вічки йому стуля,
і хоче втекти в кімнату
до діток малих теля...
КІНЬ
У Андрійка на долоні
всеньку ніч пасуться коні.
У долині напасуться
і росою там зап'ють,
не гасають, не гризуться,
і не б'ються, і не б'ють.
З золотими копитами,
із червоними хвостами
ходять, наче по воді,
на шовковім поводі.
Чорні гриви шиї гнуть,
ріками униз течуть.
І задумав так Андрій:
тут між ними десь і мій,
і найкращого коня
вже він майже доганя.
Вже спіймав за гриву він,
щулить гострі вуха кінь,
бурю видихнув грудьми
вдарив дзвінко копитьми,
аж розсипались вогні —
і пропав у табуні.
КІТ
Кіт — ледащо й боягуз,
цілий день мурчить під вус,
що він тигрові рідня...
Хай хтось вірить,
та не я!..
ПІДКІВКИ
В маленької киці
м'які топтаниці,
гостренькі дряпки —
з підківками лапки...
ПЕРЕДЗИМ'Я
За журавлиними ключами
посиротіла далина...
Відходить листопад. За лісом
зима вітрило напина.
Зашклилися, як затулились,
тоненьким льодом у степах
мілкі озера. Глід червоний
промерз до зернят на кущах.
А грудень дихає сердито
морозом: невтямки йому,
чому тендітними списами
озимина стріча зиму...
ЗИМОВИЙ БІР
Забрів у сніг,
втомився й ліг
та й снить пухкими снами
зимовий бір,
мов чорний звір,
зі срібними рогами...
МОРОЗНИЙ ВЕЧІР
В схованки тікають звірі —
ні догнать, ні перейнять,—
мерзнуть зорі в небі сірім,
наче лапки каченят...
СНІГУРІ
Виснуть густо на гілках,
бо померзли долі,
у синеньких піджачках,
у червоних льолях.
А як вітер загуде,
закружля по колу —
не один з них упаде
грудкою додолу...
ЗАЙЧИК
(За мотивами народної казки)
— Зайчику-спанчику, де ночуватимеш?
Звідки біжиш? Із млина? У млині
в міхах горіхів багато-багато,
чом хоч одного не вкрав мені?..
— Пальчики-кравчики скубли за вуха,
біг по колоді, тонув у ріці,
сікла по носі мене завірюха,
ще й насміхалися горобці...
— Зайчику-спанчику, дихає ніччю
сіра безодня неба... Біжім!..—
Швидше і швидше. Лиш вуха-свічечки,
їм і тремтіти-горіти, і мерзнути їм...
ПЕС
Чи не знаєте ви пса,
котрий за котом гаса,
прокусив собі язик,
став худий, мов черевик.
КОЖУХ
Зиму мороз
дуже любив,
зимі мороз
кожух пошив.
— Носи, зимо,
оцей кожух
із сивих хмар,
із білих мух...
Пильнуй: як сонце
припече,
кожух твій, зимо,
утече...
За матеріалами: Володимир Підпалий. "Кожна бджілка як лічилка". Вірші. Упорядник Неля Підпала. Художник Леся Гармиза. Київ, видавництво «Веселка», 1991, 34 с.
Більше творів Володимира Підпалого на нашому сайті:
