"... Ще з дитинства, — а це, власне, тільки з дитинства й буває, — міфи й символи Гуцульщини ввійшли в плоть і кров нашого поета. І це часто міфи й символи загальноукраїнські або їхні локальні варіації. А також загальнохристиянські в конкретному місцевому побутуванні. Ці останні не тільки мирно співіснують з дохристиянськими поганськими, а часто й перегукуються в своїй поетичній функції або постають симбіотично. Поетика гуцульських обрядів, замовлянь, заклинань, легенд, узвичаєнь, усього естетизованого, як мало де інде, побуту й поводження — все це аспект світогляду, поважна частина Герасим’юкової свідомости й образного скарбу, «велетенського дерева мови» — але це не заважає йому в його глибокій християнській вірі. Це один із небагатьох наших поетів, у віру яких віриш, бо відчуваєш її в тканині мовлення, в ставленні до світу й людини..." (Іван Дзюба)
Поезії Василя Герасим'юка: "Чоловічий танець", "Ідуть прокажені. Леправі не можуть не йти...", "Перший сніг", "Білого гриба запах сниться — тулиш до листя...", "Марю лиш вогневим блискавки списом...", "У захристії трійця стоїть... ", "Я вижив тут, і я тобі віддам...", "Жива ватра", "Вінок тобі плетуть. І ти підходиш тричі", "Я прокинувся в серпні з холодних космацьких отав...", "Ну де ти познаходив цих музик!", "Нічні дзвони Володимирського", "Ранкова пастораль", "Важко прокинутись і піти", "Люблю мамин почерк. Слова її переловім", "Жовта нитка буде. Нитка жовта", "Сонет", "Святили паску черешневим цвітом".