Педагогічні ідеї Івана Огієнка і сучасні концепції національного виховання


Іван Огієнко, педагогічні ідеї, сучасні концепції, національне виховання, дошкільні заклади, школаДосить часто, з’ясовуючи актуальність тієї чи іншої освітньої проблеми, ми звертаємося до досліджень зарубіжних учених, безпідставно забуваючи про величезну вітчизняну наукову скарбницю. Доречно згадати про деякі аспекти виховання дітей на сучасному етапі і простежити, як воно трактувалося видатним українським мислителем Іваном Огієнком на початку ХХ століття.

Іван Іванович Огієнко дав настанови, як треба здійснювати національне виховання підростаючого покоління: прищеплювати любов до свого народу, народної творчості, рідної мови. "В самій мові нашій одбився дух нашого народу, по корнях слів можна довідуватись і про культуру нашу", – писав він.  Заслуга Івана Огієнка полягає і в тому, що він розкрив основні засоби здійснення національного виховання підростаючого покоління. За твердженням педагога,
"мова нерозривно пов’язана з народом та його історією, і коли ми мусимо любити свій народ, то тим самим мусимо любити і берегти й свою рідну мову, бо без мови народ не може існувати". Спираючись на власний досвід, Іван Огієнко доводить, що "безмовний народ – не народ". Спілкування з дітьми своєю мовою веде до підвищення свідомості, формує гідність, високі моральні якості. "Рідна мова – то найголовніший наріжний камінь існування народу, як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова – то основа нашої історії, як душа цього народу". На думку Івана Огієнка, мова – це найкращий вихователь, бо завдяки їй формуються основи духовного світу дитини, тільки вона (мова) може забезпечити повноцінне життя особистості.

Пріоритетну роль у формуванні особистості Іван Огієнко відводить родині, яка є, на його думку, джерелом національного духу, високої свідомості й моралі. "Чого батько і мати навчать у родині, з тим і в світ піде дитина", – вказував педагог. Дослідниця просвітницької та педагогічної діяльності Івана Огієнка А. А. Марушкевич зазначає, що основними засобами родинного виховання мислитель вважав мову, материнський і батьківський вплив, рідномовне оточення, етнічне середовище. Крім того, учений підтримував думку про виховання в дітей поваги до моральних законів свого народу, яка виробляється в родині, насамперед, прикладом батьків, старших братів і сестер, інших осіб. Батько і мати повинні докласти зусиль для забезпечення дитині рідномовного оточення, щоб не сталося пізніше відокремлення її від української нації. Відчуження від своєї нації Іван Огієнко розглядав як скривдження людини на все життя, забуття нею духовних заповітів предків. Батьки, як перші педагоги, покликані створити умови для повноцінного фізичного та психічного становлення особистості, сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу. Сім’я несе повну відповідальність за розвиток, виховання і навчання своїх дітей. Ніяким соціальним інститутом не можна замінити рідне родинне оточення, яке забезпечує входження дитини у великий життєвий світ. Саме в сім’ї малюк здобуває початкові знання, вміння та навички, засвоює норми і правила поведінки, здобуває певний соціальний досвід.

Особливу увагу як засобу виховання, вважав Іван Іванович Огієнко, потрібно приділяти рідній природі. "Пишна природа чарівного краю нашого сама нахиляє своїх мешканців до замилування у всякім мистецтві", – писав він. Природа рідного краю є основою матеріальної і духовної культури народу. Природні фактори, що зумовили національні особливості українців, формують у дітей чуття єдності, гармонії людини й природи. Дитяче чутливе сприймання природи як живого організму, зустріч її з таємницями, прагнення осягнути їх, породжує любов до природи, екологічне світобачення.

На думку Івана Огієнка, важливе місце в системі національного виховання займає історія, тобто реальні події, факти про виникнення, становлення і розвиток свого рідного народу і нації. Він вважав, що знання з історії свого краю містять високий виховний потенціал і сприяють формуванню національного світогляду, свідомості, самосвідомості й духовності. Погляди Івана Огієнка на роль історичних фактів у виховній роботі простежуються в багатьох його працях. Педагог-мислитель застерігав від "перекручування" історичних фактів і подій. Він наголошував на тому, що кожен вихованець повинен знати з дитинства, шляхом навчання, що український народ "має свою довгу історію". Рідна історія дає знання про виникнення, становлення й розвиток свого народу. У дітей пробуджують розуміння історії та інтерес до неї, духовність, історичну пам’ять, усвідомлення себе як частини народу. У доступній формі дітей знайомлять із сучасними соціальними процесами національного відродження.

Іван Огієнко великого значення надавав ознайомленню дітей з національними звичаями та обрядами. Учений доводив необхідність формування в підростаючого покоління поваги до звичаїв свого народу. Звичаї він поділяв на родинні (домашні), релігійні, загальнонародні. Іван Огієнко орієнтував на прилучення молоді до дотримання обрядів свого народу, оскільки вони поєднують у собі багато естетичного, морального, етичного, історичного і філософською. Звичаї та обряди об’єднують минуле і сучасне, свідчать про наявність етнічної спільності людей. "У який бік не поглянемо, скрізь бачимо, як оригінально, своєрідно складав свою культуру народ український", – зазначав великий мислитель. Підтвердження цих думок знаходить своє відображення і в сьогоденній практиці навчально-виховної роботи з дітьми. Жодна родина, жодний заклад освіти не має обходитися без використання народних традицій, звичаїв та обрядів. Це той фундамент виховання, що переходить і передається з покоління в покоління. На основі народних традицій у дітей формуються норми й правила моральної поведінки, світосприймання. Традиції – це живий пізнавальний, емоційний, зрозумілий зв’язок між минулим, сучасним і майбутнім народу. Прилучаючись до традицій, наслідуючи їх, діти вбирають їх пізнавальний, психологічний, моральний, естетичний зміст.

Іван Огієнко наголошував на великому виховному змісті народного календаря – системи історично обумовлених дат, свят, подій, традицій, звичаїв та обрядів, які в певній послідовності відзначає весь народ протягом року. Педагоги повинні зосередити свої зусилля на вивченні дітьми народного календаря, розумінні його виховного значення, духовного потенціалу і змісту. Свята, фольклорно-календарні традиції, звичаї українців вказують на їхній високий культурний рівень, ступінь талановитості, глибокий гуманістичний потенціал. "Народний календар прилучає дітей до живої енциклопедії побуту й дозвілля народу. У могутньому гармонійному комплексі емоційно-естетичних засобів виховання дитина формується як представник певного етносу. У дитячому садку та початковій школі народний календар є природовідповідною програмою національного виховання. Традиції і обряди притаманні кожному святу, пов’язані з природою рідного краю, природою самої людини, трудовою діяльністю народу в різні пори року. Вони поглиблюють емоційні зв’язки дитини з життям, працею, красою рідного народу", – писав Іван Огієнко. У процесі підготовки до свят, календарних дійств та під час проведення їх у дітей пробуджуються, поглиблюються і закріплюються найкращі якості особистості: творче ставлення до дійсності, кмітливість, працьовитість, ініціативність, діловитість, підприємливість, а головне – любов до рідного народу, до батьківщини.

Не менш важливу цінність має і народне мистецтво. Українці, вважав учений, мають багатющу спадщину національного мистецтва. На його думку, виховання засобами народного мистецтва – "глибоко змістовне", "пристойне". Мистецтво, сконцентроване в естетичній формі, матеріалізує національний дух народу в проявах його творчості. Твори українських скульпторів, художників, народних митців яскраво відбивають риси національного характеру і відображають життєвий уклад, історію й культуру народу України. Народне мистецтво в його різноманітних видах і жанрах формує в дітей естетичні смаки, відчуття багатства, краси національного духу. Народна творчість виявляє у дітей потяг до прекрасного, породжує бажання розвивати традиційні форми мистецтва. Мистецькими традиціями мають бути просякнуті всі сфери життя дітей.

Особливого значення Іван Огієнко надавав вихованню піснею. "Пісню утворив наш народ такою, як ніхто з інших народів… Наші пісні – це тихій рай. Це привабливі чари, ті чари, що всім світом признано за ними". Вони впливають на формування гордості за свій народ, його минуле, спонукають дітей прилучатися до цього виду народної творчості. Засвоєння національної музичної культури дітьми зумовлене національним музичним генотипом. Це вироблена поколіннями сукупність музичних структур і засобів, які передаються, закріплюються спадково і забезпечують природне органічне сприймання та переживання. Органічність сприймання і переживання фольклорного музичного мистецтва зумовлюються вродженою готовністю дитини до сприймання інтонаційного багатства рідної національної музики й мови, особливостей їх ритмічного інтонування тощо.

До цінних джерел національного виховання вчений відносив фольклор – "найкращий здобуток старовини, що має вплив на стару й нову українську літературу". Виховання засобами фольклору впливає на розвиток емоційної сфери дитини, сприяє формуванню глибоких духовних почуттів підростаючої особистості, "допомагає відтворити картину світу в традиційних для народного світогляду формах: казках, прислів’ях, приказках, забавлянках, колисанках, мирилках, потішках тощо".

Іван Огієнко наголошував також і на виховному значенні рідного побуту. На його думку, діти повинні знати глибокий смисл і значення оформлення житла в національному дусі, елементи національного одягу тощо. "Ми бачимо орнамент на кожному кроці життя селянського: малюнки криють сволоки й комини, містяться над дверима та вікнами, по стінах хат, оздоблюють дерев’яний посуд, широко розкинулись по скринях, мисниках, річах свіцьких…", – писав мислитель. З дитинства в малюках формується "доречне й естетичне" використання елементів українського національного побуту, "розуміння їх краси й моралі", тобто відчуття своєї етнічної належності, ставлення до свого народу.

Як можна бачити, переважна більшість ідей Івана Огієнка з питань виховання дітей переплітається із запитами і завданнями педагогіки сьогодення. На часі проблеми реалізації національної системи виховання в практиці роботи дошкільних закладів та шкіл.

Засоби, запропоновані видатним українським мислителем Іваном Івановичем Огієнком, – рідна мова, природа рідного краю, історія, звичаї, обряди, народний календар, мистецтво, українська народна пісня, фольклор та побут, – мають місце і в сучасних концепціях.

Подається за матеріалами статті: Л. В. Лохвицька (Переяслав-Хмельницький педінститут). ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ І. ОГІЄНКА.

 

 

 

 

ЖИТТЄПИС ІВАНА ІВАНОВИЧА ОГІЄНКА

Іван Огієнко, педагогічні ідеї, сучасні концепції, національне виховання, дошкільні заклади, школаІван Огієнко (митрополит Іларіон) (1882 - 1972 рр.) — український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922).

Людина енциклопедичних знань… Тепер цей вислів звучить штамповано, а проте перед очима одразу виникають конкретні прізвища, до яких кращої характеристики годі й шукати: Іван Франко, Юрій Шерех-Шевельов, Віктор Петров-Домонтович, Агатангел Кримський і, звісно, Іван Огієнко… 

14 січня 1882 року став особливим днем у селянській сім’ї Огієнків. В ній народилася шоста дитина, яку вирішили назвати Іваном, як і тата. Жили скрутно, але по-справжньому важко стало тоді, коли внаслідок нещасного випадку загинув батько. Івану на той час ледь виповнилося два роки. 

Закінчивши 1896 року Брусилівську чотирирічку, Огієнко навчається у Київській військово-фельдшерській школі. Іван був сином колишнього солдата, а отже, мав право на безкоштовну освіту в цьому закладі. Тут він познайомився з Юхимом Придворовим, у майбутньому – відомим російським поетом Дем’яном Бєдним. 

Після закінчення фельдшерського курсу, якийсь час працює у військовому шпиталі в Києві, допомагає лікарю психічного відділення. За цей час самостійно опановує латину й грецьку, знайомиться з академіком Перетцом. Ця зустріч змінить його майбутнє. Незабаром він зможе розпочати власні наукові студії, житиме за рахунок підвищеної міністерської стипендії, закінчить університет Святого Володимира, стане тут приват-доцентом. 

Добре розуміючи, які прогалини були на той час у викладанні й поширені української мови, Іван Огієнко ще в студентські роки розробляє серію підручників, посібників і таблиць. Книги молодого перспективного науковця розходяться великими накладами, а 1918 року в Києві виходить друком його "Українська культура". 

Того ж року, за правління Скоропадського, Огієнка призначають на посаду ректора новоствореного Кам’янець-Подільського державного українського університету. 

Встиг цей учений побувати й на посаді міністра освіти (за Директорії у 1919 році), і міністра ісповідань (віровизнань), і Головноуповноваженим уряду УНР в Кам’янці-Подільському після евакуації уряду до Тарнова. Перебуваючи на посаді міністра віросповідань, Огієнко визнав пріоритет української мови в церкві, заснував курси української для священнослужителів, розпочав повний переклад Біблії на сучасну мову. 

Життя покидало сім’ю вченого по різних куточках світу. У листопаді 1921 року Огієнко з дружиною та трьома маленькими дітьми мусив назавжди полишити Україну. В Кам’янці він кинув власну величезну бібліотеку з архівом та десятками недописаних і неоприлюднених рукописів. Іван Іванович намагатиметься врятувати її, проситиме про переїзд до Києва, писатиме тогочасному секретарю Академії наук радянської України А. Кримському, але відповідь так і не надійде. 

Так, після перебування в Тарнові, потім у Винниках та Львові, він вирішить перебратися до Варшави. Тут у нього народжується ідея видати 30-томну "Бібліотеку українознавства", яку він послідовно втілюватиме все своє життя. 

У квітні 1937 року, після смерті дружини Домініки Данилівни, Огієнко вирішує прийняти постриг. Сталося це 9 жовтня 1940 року в Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі. Так в українській культурі з’явився другий (з часів Ярослава Мудрого) митрополит Іларіон. 

Під час війни він покидає Польщу, якийсь час живе й працює в Лозанні, Швейцарія, і врешті перебирається за океан. З вересня 1947 року і до самої смерті Огієнко живе в Вінніпезі, служить у церкві, стає "митрополитом Вінніпеґу і всієї Канади". 

Справою усього свого життя Іларіон вважав канонічний переклад Біблії на українську мову. 12 червня 1962 року його мрія стала реальністю. У Лондоні було видано повний фундаментальний том (який включає і неканонічні книги) "Біблії або книг св. Письма старого і Нового Заповіту" на 1529 сторінках. Він належить до найякісніший і найцінніших перекладів у нашій історії. 

Помер митрополит Іларіон 29 березня 1972 року. Похований на православній частині цвинтаря Ґлен Іден біля Вінніпеґу. 

За все своє життя Огієнко-Іларіон написав більше півтори тисячі наукових і публіцистичних праць, доступ до більшості з яких і сьогодні є обмеженим. Лише за перші десять років перебування в Канаді у відновленому виданні "Нашої Культури" вийшло 29 його праць. Серед них: "Історія української літературної мови", "Українська церква за час Богдана Хмельницького", "Іконоборство". 

Огієнка цікавили питання виникнення й розповсюдження друкарства на наших теренах ("Історія українського друкарства", "Пам’ятки старослов’янської мови X–XI віків"). 

Він розробляв власну концепцію походження й розвитку української мови й культури ("Історія української культури", "Нариси з історії української мови. Система українського правопису", "Історія української літературної мови", "Етимологічно-семантичний словник української мови"). Ще перебуваючи у Львові, він видав "Український стилістичний словник". 

Відомою є і монографія "Дохристиянські вірування українського народу". Особливої пікантності їй додає те, що автор – церковнослужитель – описує й дає етимологію багатьох язичницьких реалій. Наприклад, Іларіон виводить етимологію слова спекатися від Пека – божества, яке, за його версією, є уособленням домовика, як і Цур, який оберігав родину, звідки пішло слово відцуратися. У випадку небезпеки на ворога посилали своїх цура й пека закляттям "цур тобі, пек!" (звідси, можливо, спекатися, тобто "позбутися неприємного за допомогою Пека", або, за першою версією, "позбутися самого Пека"; можливо, в цей ряд ідуть і слова безпека, небезпечний, тобто "без Пека", хоч це можна пояснити й згідно з першою версією — "без сутички, кровопролиття, без біди"). Ця монографія змушує неабияк замислитися над внутрішніми формами, які досі зберігають сучасні слова. 

І наостанок не можна оминути того факту, що саме Іван Огієнко є справжнім автором уже народної пісні "Не питай, чого в мене заплакані очі", "Десяти мовних заповідей свідомого громадянина", а також це саме з його ініціативи було запроваджено святкування Дня соборності України 22 січня.

За матеріалами: http://www.aratta-ukraine.com/

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Іван Іванович Огієнко"...Хочемо познайомити вас з однією дуже славною і доброю людиною, яка змогла своїм люблячим серцем і щирою вдачею перемогти багато незгод у житті. Ми збираємося вам розказати надзвичайну історію життя маленького хлопчика, який народився у простій сім’ї, але став відомим на весь світ… Це Іван Огієнко. Він прожив довге і насичене подіями життя. Щомиті пам’ятав про те, що треба зберегти у собі відчуття дива. Бог дав йому такий довгий вік (90 років і 3 місяці ) задля того, аби він встиг багато зробити для України, щоб ім’я нашої Батьківщини знали в усьому світі й захоплювалися нами, українцями. Через усе своє життя проніс Іван Іванович у серці справжню синівську любов до рідної Україноньки. Вам же цікаво дізнатися про цю непересічну особистість? Тоді ми почнемо розповідь!.." (Кученко Дарина)

 

Читайте у цьому розділі такі статті з педагогіки:

Лекція владики Бориса Ґудзяка про освіту в Україні

Блог Людмили Федорової. Науково-методичні праці з педагогіки

Педагогічна спадщина Василя Сухомлинського
Ігрові вправи для покращення спілкування дітей
Педагогічна спадщина Олександра Антоновича Захаренка
Стосунки батьків та дітей
Фізичне виховання
Педагогічна спадщина Григорія Ващенка
Педагогічна спадщина Івана Огієнка
Інтерактивне навчання та взаємодія педагога і учнів у малих групах
Розвиток особистості школяра в процесі вивчення іноземної мови
Розвиток експериментальних здібностей учнів на уроках фізики
Фольклор як засіб культурної адаптації і патріотичного виховання молоді
Новаторські ідеї фундатора українського кооперативного руху Миколи Балліна у шкільній освіті
Концепція гуманної педагогіки Шалви Амонашвілі

 

 

Михайлівський Золотоверхий монастир (Київ).В Україні з 1 вересня 2023 почав діяти новоюліанський церковний календар, в якому дати багатьох свят змінилися. Різдво офіційно перенесено на 25 грудня. Водохреща, Святого Миколая, Покрова Богородиці також відзначатимемо по-новому. Дивіться дати "неперехідних" свят за новим календарем у представленій статті.

 

 

 

 

 

традиції
Рід наш прекрасний духовністю. З найдавніших часів наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона. Всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Останні коментарі до сторінки
«Педагогічні ідеї Івана Огієнка і сучасні концепції національного виховання»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми