Юрій Ярмиш
ТРАМВАЙ І ЩИГЛИК
Казка
Був собі у Києві Трамвай. Не звичайний дзвінкий Трамвай, що возить людей, а той, що ремонтує трамвайні дроти, перевозить важкі рейки і просмолені шпали.
Трамвай без кінця подорожував із Святошина на Поділ, а з Подолу через Дніпро аж у Дарницю й назад. А як він дзенькав, клацав, бамкав, бив колесами на стиках! Люди злякано тулилися до будинків. Домашні господарки миттю зачиняли вікна. Собаки ховалися у підворіття, а кицьки видряпувалися з переляку аж на вершечки дерев. Злізти звідти вони боялися, тож доводилося кликати пожежників, ставити до кожного дерева (а ви знаєте, як їх багато у Києві!) пожежні драбини й рятувати наполоханих кицьок, які нявчали так, що чути було аж на Батиєвій горі.
Всі були страшенно незадоволені, крім Трамвая.
— Ану вас,— гуркотів Трамвай.— Мені все одно. Цілісінький білий день щось допомагаєш ремонтувати, їздиш без кінця — куди пошлють. А потім усі про мене забувають. Навіть водій іде собі геть, додому. А ти — стій у депо, наморений од цілоденної біганини. А ледь фари заплющиш— знову ганяй туди-сюди.
Одного разу, тільки натомлений Трамвай забувся у недовгім сні, як раптом прокинувся — щось його лоскотало.
Це був… Це був Щиглик!
Він ладнав із гілочок під стелею кабіни… гніздечко!
Трамвай першої миті аж розгубився з подиву.
— Ти що це надумав? У транспорті гніздо лаштуєш? Звідки ти взявся?
— А я до вас із Ботанічного саду прилетів! Чув, вам одному не дуже… Якщо не заперечуєте, давайте дружити!
— Еге ж, коли так…— сказав Трамвай.— Але тільки знай: мені подобається їздити з гуком, стукотіти колесами по рейках. Ось таку музику я найбільше люблю, а не пташину!
— Ой-йой! Ти ж розвалиш мені гніздо! — занепокоївся Щиглик.— А я чекаю Щиглиху з яєчком!
«Ну от!— подумав Трамвай.— Що я вам усім — гуртожиток?»
Але він не сказав цього вголос. Тим більше, що його новий знайомий враз так дзвінко заспівав… Він кликав Щиглиху.
І вона не забарилася. Прилетіла саме тоді, коли Трамвай вирушив за своїм маршрутом.
Дивно — того ранку Трамвай не бамкав колесами по рейках, не вищав на поворотах. Собаки не тікали у підворіття, кицьки не дряпалися з переляку на дерева, а вікна у місті були відчинені навстіж!
Бо всі слухали…
Адже Щиглик і Щиглиха, тільки-но Трамвай рушив, всілися на довгу блискучу трубку під стелею Трамвая, як на жердинку, й заспівали!
І з того самого ранку вже ніхто не впізнавав нашого Трамвая.
Він ніжно проходив стики, ніколи не вищав на поворотах. Адже тепер у нього були справжні друзі, які його ніколи не кидали.
Коли ж у гніздечку з’явилися щиглята,— яких чудесних пісень стала виспівувати дружна пташина сім’я! А Трамвай легесенько вистукував їм у такт на стиках.
І всі в місті здалеку помічали той Трамвай, усміхалися йому і називали пташиним.
За матеріалами: Юрій Ярмиш. "Два Івани". Казки. Художник Євген Попов. Київ, "Веселка", 1988 рік, стор. 14 - 18.
Більше творів Юрія Ярмаша на нашому сайті:
