Михайло Слабошпицький, "Зайчик, що вважав себе сміливцем" (казка)


Михайло Слабошпицький

ЗАЙЧИК, ЩО ВВАЖАВ СЕБЕ СМІЛИВЦЕМ

Казка

 

Михайло Слабошпицький, Зайчик, що вважав себе сміливцем. Казка. Художник Олексій Міщенко

 

У густому-прегустому лісі, в глибокій норі під старезним дубом жила дружна заяча сім'я.
Тато й мама часто відлучалися з нори. Вирушали в далекі мандри аж за ліс. Там було поле, а на ньому росли капуста, морква, буряки — всі заячі ласощі.
Малі зайчата мали суворий наказ гуляти тільки біля свого дерева і не відбігати від нього нікуди. їм сказали, що в лісі повно хижаків. Упіймає хтось із них дурненьке зайчатко — і з'їсть.
Шестеро зайченят були дуже слухняними. Вони повторювали одне одному батьків-материн наказ і бігали тільки довкруж дуба.
А сьоме зайча — вродиться ж таке! — зовсім не знало послуху.
Гайнуть тато й мама з нори, і воно вистрибом за ними.
Наздогнати — не наздожене. Тільки миготіння лап побачить і помахи хвостів.
Сяде на задні лапки й журно скаже:
— О, знову наче вітер поніс їх!.. А куди ж подітися мені?!
Виповзуть з нори шестеро слухняних зайчат і до нього.
— Ти знову хочеш утекти з дому? Хочеш, щоб тебе вовк з'їв?!
— А я вовка не боюся! — хвалиться перед ними.
— Тебе лисиця впіймає...
— Я й лисиці не боюся!
Вони докірливо похитують вухами, а він усе вихваляється перед ними:
— Я нікого-нікого і нічого-нічого не боюся!.. Я — не простий заєць, я — хоробрий заєць!
Та й стрибом-вистрибом у кущі.
Гасає по галявині, нюхає квіти, ласує полином, п'є воду з лісового струмка. Та ще й приказує при тому: «От добре, що я такий сміливець! Може, я — найбільший сміливець на весь наш великий ліс!..»
Кілька днів думав саме так веселий зайчик.

Михайло Слабошпицький, Зайчик, що вважав себе сміливцем. Казка. Художник Олексій Міщенко


Аж якось прибіг він на сонячну галяву, на якій і загубив назавжди ту думку. Може, її потім підібрав хтось із лісових мешканців. І тепер носить у своїй голові, доки теж не загубить.
Зайчик нюхав квіти, хрумав полинові стебла, а потім грів проти сонця допитливого носика. І раптом якраз навпроти нього щось загупотіло, зашелестіло. А далі голосно чхнуло. Аж луна по всій галяві пішла й між дерев далеко полетіла.
— Я бо...— сказав зайчик, але чомусь заїкнувся й не скінчив.
Вушка йому несподівано затремтіли, як лист під дощем. А всередині стало так холодно, начебто там мороз ударив.
І тут зайчик зрозумів, що він — не сміливий одчайдух, а звичайнісінький страхопуд.
— Ой,— жалібно стогонув він і хотів утікати, але лапки його не послухалися. Вони мовби вросли в землю і пустили коріння.
«Що ж буде?! Що буде?!» — застрибала, як білка на дереві, перелякана думка в його маленькій голові.
А на нього вже мовчки сунули дві жахливі істоти. У них — чорні носи і чорні очі над носами світять. А на спинах у всі боки грізно стримлять колючки.
«Оце вони і є, хижаки,— гірко подумало зайча.— Заколють мене і з'їдять... Пропав, ой, пропав-пропав...»
Та хижаки не поспішали колоти його і їсти. Вони довго придивлялися до нього й мовчали. Потім більше страховисько стало нюхати зайчика.
Пропливла по небу хмарка й заступила сонце.
Глузливо заскреготіла з дерева сорока: «Хор-робр-рий зайчик! Хор-робр-рий!..»
А зайча втислося в траву і чуло, як гулко бухкає в землю його маленьке перестрашене серце. Мабуть, на весь ліс чути те бухкання.
— Пахне заячим молоком,— несподівано сказало колюче страховисько біля нього.
— Ага,— тремтячим голосом відповів йому сіровухий,— бо я зайчик... Такий маленький, смирний зайчик... Зовсім маленький... І зовсім-зовсім смирний...
— Сам бачу, що зайчик,— суворо промовив до нього колючкатий.
— А ви... ви — хижаки?..
Вони переглянулися і засміялись.
— Тобі пощастило! Ми не хижаки, ми їжаки. Ми нікого не чіпаємо.
— Справді-справді? — недовірливо запитало зайча.
— Справді
І сіровухий зрозумів, що вони даремно видалися йому страшними. От тільки голки...
— А навіщо вам голки? — запитав уже майже сміливо.
— Щоб захищатися від хижаків.
І тоді зайченя розповіло своїм знайомцям, як воно їх спочатку злякалося. Змовчало тільки про те, що вважало себе найсміливішим сміливцем у всьому лісі
Їжаки допровадили його додому. Бо хоч у нього хвіст і вуха вже й не тремтіли і ноги знову стали слухняними, однак він чомусь перелякано здригався на кожен шерех листя.
Удома зайчик нічого не сказав про свою пригоду. Але й не хвалився, як було раніше, що він нібито найсміливіший сміливець. Ліг натомлений і заснув.
І приснилося йому, що в нього на спині повиростало повнісінько гострих колючок. «І тепер, — подумав він уві сні,— можна не боятися жодного хижака. Тепер можна бути справжнім сміливцем...»
Зайчик радісно прокинувся й одразу ж мацнув себе лапкою за спину.
Але ніяких колючок там не було.
Йому стало дуже прикро.
І зайчик заплакав.
А як усі сльози в нього скінчилися, розповів усе татові й мамі
— Зате в нас найпрудкіші ноги на весь ліс,— заспокоїли вони його.— Ні в кого немає таких ніг!
І він зрозумів: кожному звірові дано щось таке, чого немає в інших.
І з гордістю став роздивлятися свої довгі стрункі ноги.
... Якщо вам пощастить десь побачити гарного прудконогого зайця із кумедно задертим хвостом — знайте: то може бути й він.
Той зайчик, що колись вважав себе найсміливішим сміливцем.
Він уже давно виріс і став зовсім дорослим.
І втік із цієї казки, щоб побачити все на світі.

 

Михайло Слабошпицький, Зайчик, що вважав себе сміливцем. Казка. Художник Олексій Міщенко

За матеріалами: Михайло Слабошпицький. "Норвезький кіт у намисті". Оповідання та казки. Художник Олексій Міщенко. Київ, видавництво «Веселка», 1996 рік, стор. 68 - 75.

 

 

Більше творів Михайла Слабошпицького на нашому сайті:

Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті",  "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима"​. Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.

Казки Михайла Слабошпицького

Михайло Слабошпицький"Хлопчик Валь", "Цінь-цвірінь", "Зайчик, що вважав себе сміливцем" - ілюстровані казки Михайла Слабошпицького для малят​.
 

 


Останні коментарі до сторінки
«Михайло Слабошпицький, "Зайчик, що вважав себе сміливцем" (казка)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми