Марійка Підгірянка, казки для дітей

Марійка Підгірянка: талант відданий дітям

Марійка Підгірянка, казки для дітей, Княжі дочки і сини, прозова казка Марійки Підгірянки, В чужому пір'ї, казка-п'єса

29 березня 1881 року сім'я лісничого Омеляна Ленерта, яка проживала в селі Білі Ослави (тепер Надвірнянського району Івано-Франківської області) раділа народженню первістки. Її нарекли Марією (всього Ленерти благословили в світ 5 дочок і одного сина). Зростала Марія на Гуцульщині, оповитій таїною легенд, запам'ятовувала мамині пісні та казки, коломийки та приказки, які чула від земляків. Незаможному Ленерту не під силу було дати вищу освіту усім своїм дітям - її здобув лише син. Марійка ж закінчила двокласну школу у селі Уторопи, що на Косівщині, куди у 1888 році переїхали її батьки. Однак допитливу й розумну Марію аж ніяк не влаштовувала готована їй, як і чотирьом молодшим сестрам, доля домогосподарки. Дівчина часто гостювала у свого дідуся по матері, священника Миколи Волошина, який мешкав у селі Заріччя і був багатий великою бібліотекою класичної літератури. Читала Марія Т. Шевченка, Ю. Федьковича, О. Пушкіна, Л. Толстого, в оригіналах А. Міцкевича, Й. Шіллера, Й. Гете, Г. Гейне, Г. Лессінга. Наполеглива гуцулка самотужки здолала освітні щаблі: 1896 року в Коломиї склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу, а 1900 року у Львові, також екстерном,- за жіночу вчительську семінарію - і здобула омріяний фах.
Понад сорок років пропрацювала Марія Омелянівна на ниві народної освіти. Побравшись восени 1905 року з таким ж, як і сама, вчителем прогресивних поглядів А. А. Домбровським, несла людям світло й добро. А це було нелегко в умовах утисків з боку окупаційних урядів - австро-угорського (до 1918 року), чеського, польського (1929 - 1939 рр.),- які неприхильно ставились до розвитку української культури. Діяльність М. О. Домбровської - то не тільки шкільні уроки й ігри з дітьми на перервах. Народна вчительна йшла під селянські стріхи й учила матерів-господарок правильно доглядати за немовлятами, готувати смачні страви. Підтримувати затишок в оселі. Щирі, мелодійні вірші Марійки Підгірянки допомагали школярам запам'ятати букви, засвоїти арифметичні дії, пояснювали різноманітні явища природи...
А почала писати Марія ще в юності. Тоді й обрала собі літературний псевдонім Марійка Підгірянка,- в знак любові та пошани до рідного прикарпатського краю. Твори Марійки Підгірянки друкувалися в 1902 - 1908 роках на сторінках газети "Діло", журналу "Літературно-науковий вісник". У 1908 році вийшла її перша поетична збірка "Відгуки душі". Під час світової війни 1914 - 1918 років М. О. Домбровську разом зі своїми дітьми власті евакуювали мирне населення Галичини у нижньоавстрійське місто Гмюнді, звільняючи територію для воєнних дій. Живучи в табірних бараках, Марія доглядала синів і дочку, чим могла, допомагала своїм краянам, організовувала школу для малолітніх українців. І - творила: виливала у віршах, оповіданнях, п'єсах, нарисах тугу за Батьківщиною, жаль за понівеченими людськими долями. Так була написана поема "Мати-страдниця" (1917), укладена рукописна поетична збірка "На чужині". У 1919 році вона повернулася на Західну Україну. Галичанка залишилася працювати на Закарпатті. Саме тут уповні розквітнув талант Марійки Підгірянки як дитячої письменниці. Та з 1925 почалася чехізація Закарпаття, масове закриття шкіл. У 1927 році М. О. Домбровська залишилася без роботи. Протягом 1927 - 1928 років Марія проживала в селі Довге Іршавського р-ну - виховувала дітей Ганни Франко-Ключко, внуків І. Я. Франка. Потому повернулася на Галичину. Разом з чоловіком, а пізніше ще й з дочкою Дарією працювала у сільських школах Антонівки, Братишева, Білогірки... У 1941 році Марія Омелянівна важко захворіла. Вона вже не могла працювати в школі, не могла писати вірші. У 1957 році подружжжя Домбровських, уже пенсіонерів, переїхало до Рудного, передмістя Львова. Вона знову почала творити - її вірші публікувалися в обласних газетах, журналах "Жовтень" і "Вітчизна", у збірці "Гірські квіти" (1962 р.). Вчительку-поетесу не забували колишні її учні, знайомі, українські літератори. Її було прийнято до Спілки письменників України. Однак прожиті літа, недуги перевтомили серце Марії Омелянівни, і 18 травня 1963 року її не стало. Марійчині ж "співаночки" "цвітуть" і нині. На жаль, гроно їх далеко не повне - чимало рукописів згубилося на тернистих життєвих дорогах. Після її смерті вийшли такі збірки: "Безкінечні казочки" (1970), "Грай бджілко" (1978), "Ростіть великі" (1979), "Школярики йдуть" (1981). Багато віршів, а також п'єса "В чужому пір'ю", казка "Рожка Тихолазка" публікуються вперше - взяті вони з домашнього архіву письменниці, рукописних фондів львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника.

За матеріалами: http://www.ukrlib.com.ua/

* * *

Марійка Підгірянка, "В чужому пір’ю" (сценічна картина на три дії з танцями і співами)

Казка-п'єса Марійки Підгірянки "В чужому пір’ю" допомогає виховувати в дітях духовно-моральні цінності особистості: любов до рідної землі та до найближчих людей, турботливе ставлення один до одного, почуття доброти та чуйності.

Марійка Підгірянка, казка "Княжі дочки і сини"

"Був один князь і мав чотири дочки. Тих дочок повіддавав заміж Та навкучилось йому самому, і він покликав до себе одну дочку в гостину. Дочка прийшла і привела з собою трьох синів. Красні були, молоденькі й веселі. Та які робітні! Перший ходив по полях і нивах, здіймав з них білі покривала і застеляв килимами з зеленого шовку, а як закінчив, покликав свого брата і питається в нього: "Чи красно своєму дідові прибрав землю?" Братчик сказав, що красно і що він йому допоможе, щоб ще краще було. І розкинув по зелених килимах квіти білі, сині, жовті...." (Марійка Підгірянка)