Більше...

Літописні оповідання з «Повісті минулих літ» у переказі Віктора Близнеця


Нестор Літописець. Повість минулих літ (уривки) у переказі Віктора Близнеця. Малюнки Георгія Якутовича. Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь. Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава. Володимир вибирає віру. Розгром Ярославом печенігів. Початок великого будівництва в Києві. Похвала книгам.

 

Нестор Літописець

Повість минулих літ (уривки)

(у переказі Віктора Близнеця)

 

Завантажити текст уривків з "Повісті минулих літ" у переказі Віктора Близнеця (txt.zip)


 

Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь

Поляни жили окремо й володіли своїми родами. І до того вони жили родами, кожен на своїх місцях. І були три брати: одному ім’я Кий, другому — Щек, а третьому — Хорив, а сестра в них була Либідь. Сидів Кий на горі, де тепер узвіз Боричів. А Щек сидів на горі, яка зветься нині Щекавицею. А Хорив на третій горі, від нього вона прозвалася Хоревицею. І збудували вони місто в ім’я старшого брата свого й нарекли його Київ. Був круг міста ліс та бір великий, і ловився там всякий звір, і були мужі мудрі й тямущі, а називалися вони полянами, від них поляни й донині в Києві.
Дехто, не знаючи, каже, що Кий був перевізником коло Києва, мовляв, був перевіз з того боку Дніпра; тим-то й говорили: «На перевіз на Київ». Але якби Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А Кий князював у своєму роду і ходив до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями. Коли ж він повертався, то прийшов на Дунай, возлюбив одне місце, і поставив там невеликий городок, і хотів було сісти в ньому своїм родом, та не дали йому навколишні племена; так і донині називають придунайці те городище — Києвець. Кий же, повернувшись у своє місто Київ, тут і помер. І брати його, Щек і Хорив, і сестра їхня Либідь тут же померли.
Після смерті братів рід їхній став князювати у полян, а в древлян було своє княжіння, а в дреговичів своє, а в словен у Новгороді своє. Інше князювання було на річці Полоті, де жили полочани. Від них пішли кривичі, які сидять у верхів’ї Волги, і у верхів’ї Двіни, і у верхів’ї Дніпра, їхнє місто — Смоленськ. Від них же походять і сіверяни. А на Білоозері сидить весь, на Ростовському морі — меря. А на річці Оці, де вона впадає у Волгу, — мурома, яка говорить своєю мовою, і черемиси, які говорять своєю мовою, і мордва, яка говорить своєю мовою. Ось хто тільки говорить на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, які сиділи по Бугу, а потім прозвалися волинянами. А от інші народи, які платять данину Русі: чудь, меря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печора, ям, литва, корс, — усі вони говорять своїми мовами й живуть у краях північних. Радимичі ж і в’ятичі — від роду ляхів. Було ж бо два брати у ляхів — один Радим, а другий В’ятко. Брати прийшли й сіли: Радим — на Сожі, від нього прозвалися радимичі, а В’ятко сів із родом своїм на Оці, від нього прозвалися в’ятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і сіверяни, і радимичі, і в’ятичі, і хорвати. Дуліби жили понад Бугом, де зараз волиняни, а уличі й тіверці сиділи на Дністрі, у близькому сусідстві з Дунаєм, і була їх велика сила, слов’янських племен, від Дністра до самого моря, і міста їхні стоять до сьогодні. За те й назвали їх греки «Велика Скіф», або «Велика Скуф».
Усі ці племена мали свої звичаї і закони своїх батьків, кожен — свій норов і побут. Поляни мали звичай батьків своїх лагідний і тихий; шанобу і сором великий мали перед своїми невістками та сестрами, матерями й батьками своїми. І був у них шлюбний звичай: зять не ходив брати молоду, а приводили її звечора, за день до того, а завтра приносили за нею придане. А древляни викрадали собі жінок коло води. А радимичі, в’ятичі та сіверяни мали спільний звичай: жили в лісі, яко і всякий звір, шлюбів не мали й ставали на ігрища між селами. Сходились на ті ігрища, на пісні й танці і тут умикали, тобто викрадали, собі жінок, перед тим змовившись з ними. А коли хто вмирав, творили тризну над ним, а тоді вирубували велику колоду і клали на ту колоду мертвяка й спалювали. А після того, зібравши кістки, укладали в малу посудину й ставили на стовпах при дорозі. Так роблять і зараз в’ятичі та кривичі.

 

* * *

 

Нестор Літописець. Повість минулих літ (уривки) у переказі Віктора Близнеця. Малюнки Георгія Якутовича. Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь. Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава. Володимир вибирає віру. Розгром Ярославом печенігів. Початок великого будівництва в Києві. Похвала книгам.


Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва.
Смерть Святослава

Направив Святослав послів до грецького царя, кажучи так:
— Хочу мати з тобою твердий мир і любов.
Цар же, почувши те, зрадів і послав йому дарів більше, як до того. Святослав узяв дари і став думати з дружиною своєю: «Якщо не укладемо миру з царем і довідається цар, що нас мало, то прийдуть греки й обложать нас у стінах міста. А руська земля далеко, печеніги з нами у війні, і хто нам допоможе? Укладемо ж мир з царем: вони ж бо присяглися платити нам данину — того і досить нам. Якщо ж перестануть нам платити данину, то знову з Русі, зібравши велике військо, підемо на Царгород».
Люба була дружині ця промова Святослава, і послали кращих мужів до грецького царя. Наступного дня, ранком, цар покликав їх і сказав:
— Хай говорять посли руські.
І звелів писареві записувати на хартію все, що передав Святослав. І почали посли говорити, а писар записувати. І було сказано так:
— Я, Святослав, князь руський, як клявся, так і підтверджую договором цим свою клятву: хочу разом з усіма боярами і підданими мені руськими та іншими мати мир і правдиву любов з вели-ким царем грецьким і з усіма людьми, і ніколи не буду замишляти на країну вашу, і не буду збирати війська ні на землю грецьку, ні на корсунську, ні на болгарську. І якщо хто інший замислить супроти країни вашої, то я йому буду ворогом і буду воювати з ним, як уже клявся я грецьким царям. А зо мною бояри і вся Русь, та збережемо правдивий мир! Якщо ж ми не дотримаємося чогось із сказаного, то хай буду я і ті, хто зо мною і піді мною, хай будемо прокляті від бога, у якого віруємо, — Перуна і Волоса, бога худоби, і хай будемо жовті, як золото, і своїми мечами посічені будемо. Не сумнівайтесь у правді того, що ми сказали вам нині, і записали на хартії цій, і скріпили своїми печатками.
Уклавши мир з греками, Святослав замислив повернутися в Київ, бо він побачив, що в нього мало дружини. І сказав собі: «Коли б хто не спокусився вбити дружину мою і мене якими-небудь хитрощами». Адже багато воїнів було вбито в боях.
І він промовив:
— Піду на Русь, приведу ще дружину.
Зібрався Святослав і поплив на човнах до порогів. І сказав йому воєвода батька його Свенальд:
— Обійди, князю, пороги на конях, бо стоять коло порогів печеніги.
Та не послухав його Святослав і поплив далі човнами. А переяславці послали до печенігів сказати:
— Ось іде мимо вас на Русь Святослав з невеликою дружиною, забравши в греків багато добра й полонених без ліку.
Почувши про те, печеніги заступили пороги. І вийшов Святослав до порогів, і не можна було їх пройти, бо вже почало нести кригу. Зупинився Святослав зимувати в Білобережжі, та не стало в них харчів, і був голод великий, — платили по півгривни за конячу голову. Тут перезимував Святослав.
У літо 972-го, коли настала весна, поплив Святослав через пороги. І напав на нього Куря, князь печенізький. Убили Святослава, узяли його й зробили чашу з черепа, обкувавши його, і пили з черепа печеніги.
Свенальд же врятувався й повернувся до Києва. А всіх літ князювання Святослава було двадцять вісім.

 

* * *

 

Нестор Літописець. Повість минулих літ (уривки) у переказі Віктора Близнеця. Малюнки Георгія Якутовича. Три брати — Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь. Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава. Володимир вибирає віру. Розгром Ярославом печенігів. Початок великого будівництва в Києві. Похвала книгам.


Володимир вибирає віру

У літо 986-го прийшли з Волги болгари магометанської віри, кажучи:
— Ти, князю, мудрий і розумом тямущий, а закону не знаєш; повіруй у наш закон і поклонися Магометові.
Володимир спитав:
— Яка ж ваша віра?
— Віруємо Богу, а Магомет нас учить: не їсти свинини, не пити вина, зате після смерті, каже, можна жити в розкоші. Дасть Магомет кожному по сімдесят вродливих жінок, і вибере одну найвродливішу, і покладе на неї вроду всіх, та й буде йому жоною. І хто на цьому світі бідний, то буде й на тому, — і всяку іншу лжу говорили (…).
Володимир слухав їх, бо й сам любив жінок. Та ось що йому було нелюбо: не їсти свинини й заборона пити. І він сказав:
— Русі єсть веселіє пити, не можемо без того бути.
Потім прийшли іноземці з Рима й звернулися з такими словами:
— Ми прийшли від Папи Римського. Говорить тобі Папа так: “наша віра — світло; ми поклоняємося Богу, який сотворив небо і Землю, зорі й місяць, і всяке дихання живе. А ваші боги — то просто дерево”.
Володимир спитав їх:
— У чому ж заповіт ваш?
Вони відповіли:
— Поститися кріпко. Смиряти дух і тіло своє.
Володимир їм сказав:
— Ідіть, звідки прийшли, бо й батьки наші не прийняли цього.
Дізнавшись про те, прибули хозарські євреї і сказали Володимирові:
— Ми чули, що приходили болгари і німці, кожен навчаючи тебе своєї віри. Німці вірують у того, кого ми розп’яли, а ми віруємо в триєдиного Бога нашого Авраама, Ісаака та Іакова.
Володимир спитав:
— Де ваша земля?
Вони ж сказали:
— Розгнівався Бог на батьків наших і розсіяв нас по всіх країнах за наші гріхи, а землю нашу віддав християнам.
Володимир на це промовив:
— Як же інших учите, коли самі відкинуті Богом і розсіяні? Якби любив вас Бог і закон ваш, то не були б ви розсіяні по чужих землях, чи ви і нам того хочете?
Потім прислали греки до Володимира свого філософа, і той звернувся до князя з такими словами:
— Ми, греки, віруємо в Бога нашого Ісуса Христа. Він ходив по землі, проповідував Царство Небесне, а його розп’яли на хресті. Та Ісус воскрес і сказав учням своїм, що повернеться з неба на землю і буде судити живих і мертвих, кожному воздасть по заслугах його: праведникам — Царство Небесне, рай і радість без кінця, безсмертя, а грішникам — муки в пеклі й кипіння в смолі. Така буде кара тим, хто не вірить Богові нашому Ісусові Христові: будуть горіти в огні, хто не хреститься.
І, закінчивши слово своє, філософ показав Володимиру запинало, на якому було намальовано судилище Господнє і тих стовплених грішників, які бредуть у пекельний вогонь, і праведників, тих, які у веселощах духу вступають до раю.
Володимир же, зітхнувши, сказав:
— Добре тим, хто праворуч, — у раю, горе тим, хто ліворуч, — у пеклі.
Філософ промовив:
— Якщо хочеш з праведниками стати праворуч, хрестись.
Володимиру запала в серце думка ця, однак він сказав:
— Почекаю ще трохи, — бо хотів розвідати більше про всі віри.
І вручив Володимир грецькому філософові багаті дари й відпустив його з великою честю.

 


* * *

 


Розгром Ярославом печенігів.
Початок великого будівництва в Києві.
Похвала книгам

Коли Ярослав перебував у Новгороді, прийшла до нього звістка, що печеніги взяли в облогу Київ. Ярослав же зібрав багато воїнів, варягів і слов’ян, прийшов до Києва й прорвався в місто своє. А було печенігів безліч. Ярослав виступив із Києва, приготувався до бою: варягів поставив посередині, а на правому крилі — киян, а на лівому крилі — новгородців. І став перед містом. Печеніги пішли на Приступ і зчепилися на тій горі, де стоїть зараз собор Святої Софії: було тут поле чисте тоді. І почалася жорстока січа, ледве до вечора здолав лютих ворогів Ярослав. І кинулися печеніги на всі боки тікати, і не знали, куди бігти; одні, тікаючи, тонули в Сетомлі, а інші — в інших ріках, а залишок їхній бігає десь до сьогоднішнього дня.
У літо 1037-го заклав Ярослав місто велике, біля того міста Золоті ворота. Заклав і церкву Святої Софії, митрополичу, потім церкву на Золотих воротах, а потім монастир Святого Георгія і Святої Ірини. І стала при ньому віра християнська плодитися й поширюватися, і ченці-чорноризці помножуватися, монастирі й храми будуватися і возвеличуватися. Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень і вночі. І зібрав скорописців багато, і перекладали вони з грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди й тішаться плодами глибокої мудрості. Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, — так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку.
Велика-бо користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які напоюють собою весь світ; це джерело мудрості, у книгах — бездонна глибина; ми ними втішаємося в печалі, вони — узда для тіла й душі. У книгах — світило мудрості, а про мудрість сказано: люблячих мене — люблю, а хто дошукується мене — знайде благодать. І якщо старанно пошукати в книгах мудрості, то знайдеш велику втіху і користь для своєї душі. Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами.
Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх написав і поклав їх у церкві Святої Софії, яку сам збудував. Оздобив її золотом, сріблом і посудинами церковними, і возносять у ній врочисті співи в призначену годину.
І в інших містах і селах він ставив церкви, призначаючи туди попів і даючи їм від багатств своїх плату, наказуючи їх учити людей. Радувався Ярослав, бачачи велику силу церков і людей християнських, а ворог нарікав і ремствував, переможений новими людьми християнськими.

За матеріалами: 
- За матеріалами: Авраменко О. М. Українська література: підруч. для 5 кл. загальноосвітн. навч. закл. — Київ. Видавництво "Грамота", 2013 р., стор. 156 - 164.
- Повість минулих літ: Літопис / переказ Віктора Близнеця; художник Георгій Якутович. Київ, видавництво "Веселка", 1989 р., 223 с.

Повість минулих літ – один із найдавніших літописів, у якому розповідається про далеке минуле нашого народу. Створений на межі ХІ-ХІІ століть, він є не лише цінним джерелом історії Київської Русі, а й видатним літературним твором. Переказ літопису українською мовою здійснив письменник Віктор Близнець. Науковий керівник видання Д. Лихачов.


Останні коментарі до сторінки
«Літописні оповідання з «Повісті минулих літ» у переказі Віктора Близнеця »:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті