Леся Воронина, оповідання "Слон на ім’я Ґудзик" - читати та слухати (відео - "Казка з татом")


Леся Воронина

СЛОН НА ІМ'Я ҐУДЗИК

Оповідання

 

На відео: Оповідання Лесі Ворониної "Слон на ім'я Ґудзик" у дитячій передачі "Казка з татом" розповідає Віктор Павлік.

 

Звичайно, у кожної людини є таємниці. Яся теж мала секрет і знала, що ніколи й нікому про нього не розповість. Бо все одно їй ніхто не повірить. І справді, хіба можна уявити, що одного ранку дівчинка раптом знайшла під кущем бузку маленького слоника? І не подумайте, що цей слоник був іграшковий. Ні! Ясин слоник був живий-живісінький. І все у нього було, як у справжнього слона: вуха, схожі на лопухи, довгий хобот і тоненький хвіст. От тільки у Ґудзика (згодом виявилося, що звуть слоника саме так) все було малесеньке, і сам він спокійно вміщався у кишені Ясиної курточки. Але найголовнішим було те, що Ґудзик умів вигадувати найцікавіші у світі пригоди. Якщо ви разом із дівчинкою Ясею хочете долучитися до пригод неймовірно веселого й винахідливого слона Ґудзика — прочитайте цю книжку.


— Ясочко, ти вже заплела коси? — запитала бабуся, почувши, що онука зібралася надвір.
Але Яся у відповідь тільки мугикнула щось нерозбірливе і швидко вибігла з квартири. Адже найбільше у світі дівчинка не любила заплітати свої довгі золоті коси. Насправді коси в неї були русяві, але на сонці вони починали мінитися й виблискувати золотою барвою, і, напевно, тому усі родичі й знайомі називали Ясю Золотою Дівчинкою.
Щиро кажучи, Ясі коси вже добряче набридли: заплітати їх щоранку страшенно не хотілося. Якби ж вона знала, які дивовижні й таємничі події розпочнуться саме через її незаплетені коси, мабуть, того весняного ранку вона б послухалася бабусю.
А втім, хтозна, адже тоді б вона не познайомилася...
Отже, почнімо все спочатку. Вибігши з під’їзду, Яся одразу ж підійшла до маленького кіоска, розмальованого усілякими смакотами, і попросила в огрядної продавщиці:
—    Будь ласка, мені дві кульки суничного морозива у вафельному ріжку!
Потім, замружившись від задоволення, почала їсти морозиво і роздивлятися квітучий кущ бузку, що саме вкрився чудовими фіолетовими кетягами. Бузок пахнув так ніжно й солодко, що Яся нахилилася низько- низько над рясними суцвіттями і почала вдихати отой чудовий весняний запах.
Та що це? Довгі пасма золотавого волосся зачепилися за старі сухі гілки, і Яся заплуталася у бузковому кущі, як муха в павутинні.
—    Ой-ой-ой! — запхинькала дівчинка й спробувала виплутатися.
Коли їй вже майже пощастило це зробити, вона завмерла від переляку. Яся побачила, як у траві під кущем ворушиться щось сіре й маленьке.
Спершу вона подумала, що то мишка. І вже навіть хотіла закричати тоненьким пронизливим голосом, як це роблять усі дівчата, побачивши мишу.

Леся Воронина. Слон на ім’я Ґудзик. Оповідання для дітей


Але раптом Яся розгледіла схожі на лопухи вуха, товсті ноги-стовпчики і довгий хоботок, який довірливо потягся до її руки. То був маленький, завбільшки з рукавичку, слоник.
Раз! І Слоник спритно вихопив у дівчинки недоїдений вафельний ріжок з морозивом, швиденько запхав його у рота й апетитно захрумкотів, тупцяючи від задоволення.
Яся мимоволі засміялася, а коли малий ненажера перестав плямкати, взяла його на руки, обережно поклала до кишені і понесла додому.
Видно було, що слоник не мав нічого проти того, аби познайомитися з Ясею ближче.
—    Цікаво, а що їдять слони? — вголос подумала дівчинка, коли вже тихенько, щоб не побачила бабуся, занесла слоника до своєї кімнати.
—    Слони їдять усе! До речі, мене звуть Ґудзик, і надалі прошу звертатися до мене саме так.
Яся навіть не здивувалася, що слоник уміє розмовляти, адже одразу зрозуміла, що Ґудзик — чарівний.
—    Ну добре, тоді посидь тут тихенько, а я піду щось пошукаю на кухні.
Яся поклала Ґудзика в іграшкове ліжечко, що стояло в кутку кімнати, накрила його ковдрою і вискочила з кімнати.
Чомусь їй здавалося, що слоник страшенно зголоднів. Не дарма ж він так пожадливо з’їв морозиво. Вона притягла дві булочки, халву, кілька бананів, п’ять зефірин і пакетик чіпсів.
Ґудзик вистрибнув із ліжечка, як пружина, витягнув свій довгий хоботок, і Ясі здалося, що слоник просто всмоктав у себе всю їжу, наче пилосос.
—    Нічого собі апетит! Добре, що ти такий маленький, а то б я тебе не прогодувала. Ой, ти що, і упаковку від чіпсів проковтнув?
—    А тобі що, шкода?! До речі, упаковка була дуже смачна — свіжа й хрумкотлива,— задоволено промовив слоник.— А тепер, коли я вже наївся, настав час трохи погратися. Ти які ігри любиш найбільше?

Леся Воронина. Слон на ім’я Ґудзик. Оповідання для дітей


Тільки-но Яся зібралася відповісти, що найбільше любить гратися з лялькою Марусею — розповідати їй різні фантастичні історії, годувати з ложечки і вкладати спати,— як Ґудзик підскочив на місці, кілька разів перевернувся в повітрі і вигукнув:
—    А я люблю гратися у старовинну слонячу гру, яка зветься «упіймай слона за хвіст!».
—    А що ж тут цікавого? — здивувалася дівчинка.— Ну, вхоплю я тебе за хвоста, а що далі?
—    От коли вхопиш, тоді й дізнаєшся,— хитро промовив слоник і кинувся навтьоки.
Дівчинка крутилася по кімнаті мов дзиґа, вимахувала руками, намагаючись упіймати верткого Ґудзика. Але він щоразу вислизав з Ясиних рук, дріботів товстенькими ніжками по підлозі і вмить опинявся в іншому кутку кімнати.
— Попався! — радісно закричала дівчинка, коли врешті вхопила слоника за хвоста.— А що тепер робити?
Слоник перевів подих — він таки добряче захекався, поки тікав від дівчинки,— а тоді поважно сказав:
—    Тепер, за правилами нашої гри, хто переміг, має виконати будь-які три бажання переможеного.

Леся Воронина. Слон на ім’я Ґудзик. Оповідання для дітей


—    Гей, Ґудзику, ти щось наплутав! Усе має бути якраз навпаки — це ти маєш виконувати мої бажання.
—    Привіт! Цікаво, хто краще знає слонячі правила — ти чи я? — образився слоник.
Яся злякалася, що він взагалі може розсердитися і піти геть, тому швидко згодилася:
—    Ну, звичайно, ти! А що ти хочеш, щоб я зробила?
Слоник замружився, хвилинку промовчав, а потім дуже тихо сказав:
—    Я хочу, щоб ти зробила зиму.
—    Та ти що, жартуєш?! — засміялася Яся.— Я ж не чарівниця. Як у травні я можу зробити зиму?
—    От бачиш, знову ти все псуєш! Хіба так граються? Поглянь, як треба.
Слоник тричі змахнув вухами-лопухами, тричі підстрибнув на місці, а потім легенько торкнувся хоботом Ясиної руки.
— Тепер починай чаклувати. Чари здійсняться тільки тоді, коли ми все робитимемо разом. Адже я жодного разу не бачив, як святкують Різдво й Новий рік. А моє бажання зветься: Різдвяна казка.

За матеріалами: М. В. Коченгіна, О. А. Коваль. Літературне читання. Українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів. Підручник для 4 класу загальноосвітніх навчальних закладів. Ілюстрації Олександра Крутика. Харків, видавництво «Ранок», 2015 рік, стор. 117 - 123.

 

Більше творів Лесі Ворониної на нашому сайті:

Дитячі повісті Лесі ВорониноїУ підрозділі представлені повісті Лесі Ворониної для дітей: "Таємне Товариство Боягузів, або засіб від переляку №9", "Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів"  
та «У пащі крокодила», «Пастка у підземеллі», «Таємниця підводного міста», «У залізних нетрях» і «Таємниця золотого кенгуру», що увійшли до книги "Суперагент 000: Таємниця золотого кенгуру".
Дитячі оповідання Лесі Ворониної
Читайте оповідання відомої української дитячої письменниці Лесі Ворониної: "Слон на ім’я Ґудзик", "Хлюсь та інші", "Пригоди голубого папуги".

Останні коментарі до сторінки
«Леся Воронина, оповідання "Слон на ім’я Ґудзик" - читати та слухати (відео - "Казка з татом")»:
Антон , 2017-04-05 20:49:41, #
Aztekium.pl , 2018-12-21 16:21:22, #
Аріна , 2019-01-14 16:57:57, #
Саша неверчак , 2022-06-16 17:08:43, #
tvoy otcim , 2023-05-03 20:11:46, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 5     + Додати коментар
Топ-теми