Козацькі вірші Анатолія Качана

Нащадкам козаків Буго-Ґардівської
паланки Війська Запорозького
 
                       1
До нас у дні квітучих трав
Козак з легенди завітав.                
     Настроїв кобзу голосну 
     І знов торкнув дзвінку струну.
     А  к і н ь  стояв біля вікна
     І слухав як бринить струна.
 
Козак-кобзар нам бив чолом,
А кінь – копитом під вікном.
     Козак-кобзар на кобзі грав,
     А кінь іржав і гарцював.

– Хто ж цей козак? – А пригадай…
Звичайно, це козак  М а м а й ,
     Якого куля не бере,
     А як заграє – серце мре…

              * * *

Він народився у степах.
     Там на порогах і навкруг
     Реве в гранітних берегах
     І точить скелі річка  Б у г . 

Та ні бурхлива течія, 
     Ані безжалісні роки
     Не стерли  о с т р і в  Мамая 
     В долині Божої ріки.  

На тому острові Мамай
     Співав під дубом віковим
     Пісні про Січ і про Дунай,
     Де він гуляв конем своїм.

В Купальську н і ч  за джерелом
     Знайшов він папороті  ц в і т –
     І став Мамай чарівником,
     Якого ще не бачив світ.

З тих пір він ясно розумів  
     Без допомоги тлумача
     Шум яворів і комишів,
     Знав мову вовка і сича.

Під час навали ворогів
     Він замість кобзи шаблю брав,
     А кулі на льоту ловив
     І до своїх кишень ховав
     Або ж назад їх завертав.

Про Мамая-чарівника,
     Про славу тих козацьких днів
     Вдень і вночі шумить ріка
     Поміж гранітних берегів.

                      2

– А як же звуть його коня,
Коня, що зайця обганя
   І креше іскри з-під копит,
     Немов кресалом об граніт?
 
– Коли цей коник під вікном
Ще не дружив із козаком,                                                            
     А був лошатком-стригунцем,      
     Його назвали  В о р о н ц е м .      
     Тепер це блискавка і грім,
     А козакові – побратим.

        * * *

Із вороним конем Мамай
Перепливав Дніпро й Дунай
     І боронив від ворогів
     Прекрасну землю козаків – 
     Від чорноморських берегів
     До гір карпатських і лісів.

Там, де Говерла* на плечах
Тримає неба синій дах,
     Він разом з Довбушем гуляв,
     Чортів, перевертнів  ганяв.  

Козак лиш вусом покрутив,
А Довбуш гримнув з двох стволів –
     І за горою Піп Іван
     Чорти пропали, як туман.

Мамай відвідав серед гір
     І полонину Драгобрат,
     І синьоокий Синевир** –
     Недремне око гір Карпат.

Та звідусюди з Воронцем
     Вони верталися завжди
     В козацький Ґард із острівцем 
     Серед бурхливої води.
   
     Там і сьогодні течія
     Шумить про славу Мамая.      

           с. Мигія на Миколаївщині.

-----------------

* Г о в е р л а  та Піп Іван або Чорногора – 
   найвищі  вершини українських Карпат.
 
** С и н е в и р – гірське озеро в Закарпатті,
    яке ще називають Морським Оком.

Понад Сіверським Дінцем 
Степ укрився воронцем, 
Воронцем і будяком.
Як малиновим сукном.

А за річкою туман 
Накотився на курган. 
То шовкова ковила 
На кургані зацвіла.

Віє вітер із Дінця 
На жар-квіти воронця, 
Заколисує бджолу 
І хвилює ковилу.

У малинових шапках,
Із шаблюками в руках 
У степу, мов козаки, 
Верховодять будяки.