Календарно-обрядові пісні

КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ (ХАРАКТЕРИСТИКА)

 У  скарбниці  української  народної  поезії  від  давнини  збереглися календарно-обрядові  пісні.  Вони  нерозривно  пов’язані  з  певною порою  року,  відповідними  звичаями  і  сільськогосподарськими  роботами.  Зустріч  нового  року  і  весни,  проводи  літа  і  збирання  врожаю завжди  супроводжувались  ритуальними  діями,  піснями,  іграми,  хороводами.  Різноманітні  за  змістом  і  формою,  характером  і  часом  виконання,  колядки,  щедрівки,  веснянки,  петрівки,  русальні,  купальські та  жнивні  пісні  відображають  свята  і  будні  давнього  українського села.  Впродовж  віків  у  них  втілювались  мудрість  і  досвід  народу, його  духовне  багатство,  морально-етичні  та  естетичні  ідеали.
 Календарно-обрядова  пісенність  є  одним  із  найглибших  шарів української  народної  поезії;  витоки  її  сягають  праслов’янської  та спільнослов’янської  доби.  Хоча  перші  відомості  про  календарні  обряди зустрічаються  ще  в  літописах  часів  Київської  Русі,  проте  вони,  в  основному,  зафіксовані  лише  у  XIX - XX  ст.  Пізніші  записи  під  історичними  нашаруваннями  містять  важливі  архаїчні  елементи,  які  відображають  особливості  світогляду  людей  на  різних  етапах  суспільного  розвитку;  їх  художньо-поетичне  мислення,  погляди  на  природу,  працю,  родинні  стосунки.  В  ті  часи  людина  повністю  залежала від  сил  природи,  була  безпорадною  в  боротьбі  з  ними  і  тому  вдавалась до  магічних  дій,  щоб  у  такий  спосіб  вплинути  на  стихію.
 В  основі  багатьох  обрядів  лежали  язичеські  вірування:  анімістичне обожнювання  природи,  культ  померлих  предків,  віра  в  силу  проспіваного  і  зображеного  слова.  В  календарно-обрядових  піснях  зустрічаємо  антропоморфні  (людиноподібні)  образи  Весни,  Купала,  Коляди,  Коструба,  Шума  та  імена  «поганських»  богів  Перуна,  Даждьбога,  Лади.  Пізнаючи  природу,  людина  поступово  втрачала  віру  в  надзвичайні  сили,  забувала  імена  язичеських  божеств.  У  плин віків  і  саме  слово  «бог»,  що  зустрічається  в  усталених  мовних  зворотах  календарно-обрядових  пісень,  позбулося  свого  первісного  значення і  стало  узагальненим  звертанням.  Календарні  пісні  разом  з  основними обрядовими  діями  ввійшли  до  фольклорно-етнографічного  комплексу певного  свята.  Виконувались  вони  колективно  в  хороводах  та  іграх. Гра  завжди  сприяла  формуванню  обряду,  була  його  обов’язковим елементом.  Хоровод  (танок)  є  також  певним  видом  обрядових  ігор, семантично  пов’язаних  із  культом  сонця.  В  ігрових  та  хороводних піснях  слово,  мелодія,  міміка,  танцювальні  рухи  і  драматична  дія  пе розмежовані,  а  гармонійно  поєднуються,  створюючи  художню  цілісність.

Існує  декілька  типів  таких  пісень.
Ритуальні  пісні-команди,  що  змальовують  обряд  чи  якийсь його  елемент  або  виконуються  при  переході  від  одного  етапу  до  іншого;  заклинальні  пісні,  в  яких  людина  звертається  до  сонця, весни,  Купали  та  інших  природних  та  надприродних  сил  з  проханням  прийти,  повернутися,  допомогти  тощо;  величальні  пісні, що  оспівують  благополуччя,  щастя,  урожай,  уславлюють  господаря, господиню,  дівчину,  хлопця.  Ритуальні,  заклинальні  й  величальні хороводно-ігрові  пісні  складають  основу,  ядро  календарно-обрядових  пісень.
Традиційні  календарні  обряди  інколи  називають  «аграрними»,  бо вони  виникли  на  основі  землеробського  побугу.  Насправді  ж,  їхня тематика  ширша:  вони  мають  сприяти  примноженню  не  тільки  збіжжя,  домашніх  тварин,  а  й  сім’ї,  бо  у  побуті  селян  ці  інтереси  тісно пов’язані.  Відповідно  аграрна  й  родинна  обрядовість  виконувала спільну  функцію.  Ще  в  «Повести  временных  лет»  підкреслювався шлюбний  характер  весняно-літніх  ігрищ,  де  відбувалося  умикання (викрадення)  дівчат  біля  води* (1).  Цим  пояснюється  наявність  численних  пісень  шлюбно-сімейної  тематики  серед  календарно-обрядових, а  також  і  те,  що  календарні  обряди  і  пісні  виконувались  переважно дівчатами  і  молодими  жінками.
З  поетичного  боку  календарно-обрядові  пісні  мають  віками  відточену  символіку  з  властивою  їм  ідеалізацією  природи,  людини  праці та  гіперболізацією  її  характерних  рис,  метафоричним  відображенням дійсності.  Календарно-обрядовим  пісням  притаманна  єдина  поетична будова  з  однаковими  композиційними  прийомами  та  засобами  творення  образності:  ті  самі  мотиви,  деталізований  опис  із  характерним прийомом  ступеневого  звуження  образу,  поступове  розкриття  метафори  з  традиційним  текстовим  наповненням,  схожі  засоби  ідеалізації, причому  образні  характеристики  співпадають  майже  дослівно.  Обрядове  походження  календарно-звичаєвих  пісень  зумовлює  застосування  в  них  звертань  та  імперативних  інтонацій.  Загальне  емоційне  їх забарвлення  —  піднесене,  веселе,  життєрадісне.
З введенням  християнства  на  Русі  розпочалася  боротьба  церкви з  язичеством,  що  призвело  до  переслідування  і  заборони  святкувати такі  стародавні  свята,  як  Купала,  русалії,  проводи  зими  і  зустріч  весни тощо.  Поступово  язичеські  вірування  та  поняття  забувалися,  але  народні  звичаї  і  пісні  не  зникли,  а,  зазнавши  певного  переосмислення і  трансформації,  своєрідно  співіснували  з  християнськими  обрядами.
Язичеські  свята  церква  прив’язала  до  християнського  календаря:  зустріч  весни  до  Пасхи,  русальиий  тиждень  до  Троїці,  Купала  до  дня Іоанна  Хрестителя  тощо.  Окремі  християнські  мотиви  й  образи  з’явились  у  колядках  та  щедрівках.  Але  загальний  вплив  християнської церковної  ідеології  був  досить  незначний  і  не  торкнувся  основного змісту  календарно-звичаєвої  поезії.
Споконвічно  обряди  мали  не  тільки  ритуальну  мету,  а  були  здебільшого  і  емоційною  розрядкою  для людей.  Із  втратою  аграрно-магічної ролі  календарних  пісень,  їх  обрядова  функція  поступово  замінювалась естетичною,  розважальною.  Святкові  обряди  перетворювались  у  масові розваги.  Нові  суспільні  обставини  життя  творців  народної  поезії  призвели  до  появи  нових  тем  і  мотивів:  громадських,  соціальних,  особистих.  Календарно-обрядова  поезія  у  тому  вигляді,  в  якому  вона  дійшла до  наших  днів,  містить  багато  ліричних,  гумористичних  і  сатиричних пісень,  а  чимало  їх,  особливо  ігрових  та  хороводних,  перейшло  в  дитячий  репертуар.

*(1) Повесть  временных  лет. —  У  кн.:  Повести  Древней  Руси  Х - XII  века.  Л.,  1983, стор.  28 - 29.

За матеріалами: Календарно-обрядові пісні. Київ, Видавництво  художньої  літератури «Дніпро», 1987. Упорядкування, вступна  стаття  та  примітки О. Ю. Чебанюк. Гравюри Василя  Перевальського та  Анатолія  Павленка, стор. 5 - 7.