Збірка дитячих віршів Марії Деленко "Мальована скриня"

         Зміст

Мальована скриня
Рушничок
Росяничка, грай лик і веселик
Намисто
Віночок
Вінок Спаса
Веселкові стрічки
Вишиванка
Скатертинка
Хліб
Витинанка
Сап’янці
Сопілка
Скрипка
Матусині купелі
Казка
Колискова вечорова
Вервиця
Вервиця для дітей

             Марія Деленко 

         Мальована скриня 

Дивиться в вікна калина в намисті,
В хаті живуть лише спогади чисті.
Рідно так пахне свячений віночок,
Хвостика ловить ниточок клубочок,
В печі ховається горщик гладущик,
Тихо на лавку присів собі свищик,
Пісню в кленовій колисці гойдає,
Загадку десь у куточку ховає.
В білій світлиці усім господиня – 
Бабці старенька мальована скриня.
В ній рушники, наче крила лелечі,
Витинка-казка –  забавка малечі,
В стрічках барвистих до свята віночок,
М’яти й любистку духмяний пучечок.
Очі милує горсетка розшита
Квітами мальвами, стеблами жита.
Чорні й червоні в сорочки кольори – 
Давні предивні забуті узори.
В тих вишиванках –  бабусина казка,
Глянь, кучерявиться рожею казка,
Смуток за руку веде чорна нитка,
З радості вся розквіта маргаритка.
Стеляться стежки барвінком хрещато,
Роки летять понад світом крилато.
Квіти й узори з життям поєдналися,
Згадкою світлою, пам’яттю сталися. 

         Рушник

Зупинились під вікном
Черевички сині,
Задивились на рушник
З мальованки-скрині.

А він личко запишив,
Примостивсь на лавці,
І цвітуть собі на нім 
Нагідки й ласкавці.

Між барвінку і квіток
Вигляда калина,
Материнкою цвіте
Розмережана стежина.

Я на тому рушникові 
Всі узори знаю,
Про любов до України
Я між  них читаю.

Рушничок, рушничок,
Ой квітчастий рушничок,
По боках мережка,
Цей бабусин рушничок –  
Наша обережка.

Росяничка, грайлик і веселик 

Квіти у вишневім листі
І калина у намисті – 
Рушничок той росяничка,
Ним втирається сестричка. 

Хмелик і листки дубові,
Оксамитки чорноброві – 
Рушничок такий є грайлик,
Ним втирається Михайлик.

А ось цей рушник – веселик,
Тут ласкавці і метелик,
Й садові дзвіночки сині,
Любий він усій родині.

Ну а той із стежечками – 
Для гостей він є у мами.
Рушничок, скажу вам, діти,
Кожен вміє говорити. 

​        Намисто

Поспішала зіронька
Понад синю хмарку,
Бо ховає місяць десь 
Золоту ліхтарку. 
Потемніло зоряне,
Спохмурніло небо,
Ту ліхтарку в місяця
Попросити треба. 
Ой котилася ясная 
В піднебессі швидко 
І в намисті срібному
Обірвалась нитка. 
А воно упало там,
Де хатина біла,
Де жило дівчаточко,
Українка мила. 
На грядочці з мамою
Поливала квіти – 
Між листків намистечко,
Як зоринки, світить.
Підняла знахідочку,
Приміря швиденько:
 – До лиця якраз мені,
Подивіться, ненько!
Одяглась Яриночка – 
Упізнать не можна.
У намисті з пір отих
Українка кожна. 

       Віночок

Із барвінку і квіток
Виплітала я вінок.
Як плести його не знала,
То бабуся й підказала:
«Кожну квітку, перш ніж рвати,
Треба щиро попрохати:
Коло тебе приклякаю,
Бо тебе просити маю.
Ти лиши собі корінчик,
Квітку дай мені у вінчик».
Так я зіллячко збирала, 
Так до нього примовляла.
Із чарівних тих квіток
Виплітала я вінок.
Тут і рожі гожі квітки,
І калина, і нагідки,
Ще й ромашечок пучок.
От і виплела вінок!  
На голівоньку не брала,
Спершу в росах покупала. 
Україно, краю-нене,
Подивись тепер на мене!
Я твоя мала зоринка – 
У віночку українка. 

       Веселкові стрічки 

Ну й збиточник літній дощик!
Перекинув хмарці горщик – 
У веселочки-сестрички
Стали мокрі усі стрічки. 
По калюжах дощик скаче,
А веселка ледь не плаче:
Як-то їй у небі синім
В тих стрічках з'явитись нині? 
Виглядає сумно з хати,
Стала сонечко прохати:
 «Поможи в біді, ой нене,
Підсуши стрічки у мене!»
Ой сушило сонце стрічки:
Голубенькі, що від річки,
І небесні сині-сині,
Й від землі стьожки зелені. 
А дівчатка підглядали – 
До вінків стрічки в’язали:
І рожеві, і синенькі,
Й ті від сонця золотенькі. 
І такі від того гожі – 
На веселку геть похожі. 

      Вишиванка

Внучечці маленькій,
Дівчинці Ганнусі,
Новеньку  сорочку 
Вишила бабуся. 
Швидко-швидко голку
Нитка здоганяла,
Бабця від веселки 
Всі узори брала.
Клалися рівненько
Чорні, червоненькі,
Сині і зелені
Ниточки тоненькі.
Ось ці  ніжні срібні
Дали їй зірниці,
Сонце ж золотенькі
Клало між китиці. 
Долі павутинка
Хрестики-мережки,
Вишивка бабусі-
Внучці обережки.
І піде дівчатко
У неділю вранці
До церкви святої
В новій вишиванці. 

    Скатертинка

А в маленької Мартусі
Вишивальниця матуся.
Мамі доня помагає,
Скатертинку вишиває:
Незабудок два рядочки
І волошок сині очка,
Квітку мальву, панну пишну,
Ще й нагідочку розкішну.
По куточках скатертини – 
Грона спілої калини.
Буде люба всім обнова – 
Вишиванка кольорова,
Бо збере в святкову днину
Українську всю родину. 

         Хліб

Пахне він полечком,
Травами, квітами.
Пахне він ранками,
Росами вмитими.

Лапкою хитро так
Котик вмивається,
На скатертиночці
Хлібчик пишається.

Нишком заглянула
Вишня в віконечко – 
Руки бабусині
Випекли сонечко.

   Витинанка

Маленький Богданко
Від самого ранку
Просить бабусю:
«Зробіть витинанку!»
Бабусенька чує,
Папір вже готує,
До столу сідає,
Дива витинає.
Олівчик тоненький
Малює рівненько,
І ножиці вміло
Справляються з ділом.
Ось мишки сіренькі,
І пташки дрібненькі,
І квіток віночок,
І діток гурточок.
В турботах Богданко
Від самого ранку:
Ту втіху дарує
Давна витинанка.

         Сап'янці 

Два братики-вусатики,
Два братики сап'янці
Подалися на вулицю,
Де музика і танці. 

Чок-чок-чок,
Чок-чок-чок!
Вибиває каблучок.
Чок-чок-чок,
Чок-чок-чуки!
Веселяться  закаблуки.

Не слухались Яриночки
Стрибали чок-чок-чуки,
Аж поки не згубилися
Тоненькі закаблуки.

Ішли додому братики
Тихенько так: чок-чуки…
Чи зробить дідусь-шевчик їм
Новенькі закаблуки?

             Сопілка

Дан узяв вербову гілку,
Змайстрував собі сопілку.
Став на ній він вигравати,
Аж матуся вийшла з хати.

Ти послухай, мамо мила,
Як сопілка грає мило.
Нові дайте черевики
Я піду там, де музики. 

Ой ду-ду-ду! Ой ду-ду-ду!
Веселити всіх я буду.

             Скрипка

Жайворонок сів під липку – 
Змайстрував маленьку скрипку.
Щоб на скрипці гарно грати,
Треба струни ще дістати. 
Він піднявся ввись до неба 
І сказав до сонця: «Треба
Струн до скрипочки моєї,
Прошу помочі твоєї.
Дам тобі з ромашок вінчик,
А ти дай мені промінчик!»
І сказало сонце: «Друже,
Я віночку раде дуже,
Забирай собі промінчик,
Я ж одягну пишний вінчик».
Жайворонок сів під липку,
Натягнув струну на скрипку,
Взяв смичка він неквапливо – 
То не музика, то диво
Понад хмари в небі лине
Над землею України!

            Розмова

Синій вечір на шнурочок
Почепив собі серпочок,
Сам приліг в духмяну м’яту.
Висне серпик понад хату,
Розсуває сірі хмари,
Проганяє ночі чари.
І допоки зійде сонце,
Заглядає у віконце.
Де в кутку стоїть снопочок,
Жде його браток серпочок.
З тим серпочком на припічку
Коротають довгу нічку:
Той про зорі, той про жниво – 
В лад розмови в них на диво.
Висне серпик – сонна хата,
І колише вечір м’ята. 

       Жив у бабці

Жив у бабці півник Ціп,
А в стодолі мешкав ціп.
Він поважні справи мав,
Всеньку  днину працював:
Головою все крутив,
Сніп за снопом молотив.
Бабця з півником удвох
Поруч сіяли горох.
На вечерю за столом
Смакували пирогом.
А коли настала ніч,
Бабця вилізла на піч,
Заховавсь в куточку Ціп,
А дідусь ціпок – під сніп. 

Матусині купелі

Зібралася мати
Синочка купати,
Пішла до дубочка,
Щоб долі прохати:
«Ой  дубе, дубочку,
Прошу три листочки,
Листочки ті вкупі
Для сина у купіль.
Дубочку мій, дубе,
Дідусю наш любий,
Ходи у господу
Для нашого роду.
На мого ти сина
Та дай свої сили,
Щоби воріженьки
Його не скосили.
На мого ти сина
Та дай свої м'язи,
Щоби не крутили
Йому другі в'язи.
На мого ти сина
Та дай свої моці,
Щоби був, як кремінь,
На кожному кроці».

Зібралася мати
Та доню купати,
Пішла до берізки,
Щоб долі прохати:
«Берізонько біла,
Ти сестронько мила,
Буду тя прохати
Листочок трійчатий.
Прошу тя, берізко,
До нас та у купіль,
Щоб серденько доні
Усім було любе.
Прошу тя, берізко, 
У добру годину,
Нехай виростає
Щаслива дитина.
Додам до берізки
У купіль ще й рутку,
Аби моя доня
Не знала та й смутку».  

          Казка

Тихий вечір гасить свічку,
Суне в вікна тітка ніч,
Заколисує Марічку
І сама ляга на піч.
А мале дівчатко нині
Ой ніяк не хоче спать,
Все прохає любу неню,
Щоб їй  казку розказать.

Де цвітуть чарівні квіти,
Де творяться чудеса,
Там і зорі, наче діти,
І так близько небеса.
Де течуть молочні ріки,
Береги в них – мармелад, 
Доглядають добрі гноми
Свій маленький диво-сад. 

Замикає ночі брами
На замочки світлячок,
І танцює місяць бравий
В поміжхмар'ї гопачок. 
На печі дрімає нічка,
Вже давно цвіркунчик спить,
А в маленької Марічки
Казка в головах сидить. 

Колискова вечорова

Ой колише вітер жито
Люлі, люлечки, люляй,
Заховалося вже сонце
За зелений тихий гай.

Бродить вітрик попід вікна,
Із вербою гомонить, 
Слуха ніжну пісню мами,
Затихаючи на мить. 

Соньки-дрімки в оченята –
Янголятка в головах,
Місяць човником над хату – 
Кучерява казка в снах.

Колискова вечорова…
Спи, дитятко, спи.
Колисонько калинова,
Тихо, не скрипи… 

    Вервиця 

Сумно у куточку
Вервиця лежала,
З личенька святого
Слізоньки втирала. 
Підманув  Антипко
Хлопчика малого,
Лиш самі бешкети
Й пустощі від нього.
Взяла із куточка
Вервицю сестричка,
Зразу проясніло
Зажурене личко.
Дівчинка знахідку
Тулить до серденька,
Вклякнула до Бога,
Мовить так щиренько:
«Вервице, вервице,
Ой яка тривога!
Люба, підкажи нам
Стежечку до Бога!
Прожени Антипка
З нашої ти хати,
Щоб малий мій братик
Не смів пустувати.
Щоб слухався тата,
Щоб слухався мами,
Щоб добрий ангелик
Завжди був із нами».
Маленькі зернятка – 
Велика в них сила.
Як щира молитва – 
То виростуть крила.