Більше...

Володимир Рутківський, "Угода" (уривок)


Володимир Рутківський, Угода, уривок з повісті-казки Гості на мітлі"На зустрічах із юними читачами, смію думати, не лише я відчуваю щось на зразок душевної спорідненості, а й вони. Цікава деталь: дівчатка на таких зустрічах куди активніші. Їх цікавить усе: і чим відрізняється лук від арбалета, і що носили в ті часи їхні ровесниці, і чи живуть у наш час їхні нащадки... Хлопці цим переймаються менше, зате вони — відданіший народ. Знаю одного прихильника, який ходить на мої виступи навіть тоді, коли я виступаю не в його школі. Маємо вже своєрідний тандем: якщо я забуваю ім’я якогось героя, він мені підказує". (Володимир Рутківський)

... Стара відьма разом зі своїм слугою, чаклунським котом Аристархом, отримала відрядження з Лисої гори. Вона має прилетіти до рідного села, де ще малою зазнала безліч принижень та образ, і викрасти якусь дівчинку для того, щоб зробити її своєю ученицею. Спочатку страшні посланці навіть перевиконують план... Повість-казка українського письменника Володимира Рутківського «Гості на мітлі», в якій поряд із сучасними школярами діють персонажі із народних казок, вчить чесності, справедливості, бережливому ставленню до природи.

 

Володимир Рутківський. Угода. уривок з повісті-казки Гості на мітлі. Малюнки Іви Михайлян

 

Володимир Рутківський

УГОДА

(уривок з повісті-казки "Гості на мітлі")

— Отаке-то життя, — сумовито докінчив Аристарх, втупившись у сонячну пляму, що повільно піднімалася по стіні льоху. — А от у вас, людей, кажуть, їжа зовсім інакша. Це правда?
— Правда, — не вагаючись погодився Степан.
— От ти, наприклад, що з’їв би у першу чергу?
Степан замислився.
— Багато чого... Для початку я, мабуть, випив би кухоль молока.
— Молока? — перепитав Аристарх і жадібним поглядом впився в Степанове обличчя. — Я чув, що це неймовірна смакота, але ні разу ще не куштував. А яке воно хоч на вигляд, те молоко?
— Звичайнісіньке, — відказав Степан. — Біле і смачне. Можна пити його відразу ж після доїння. Таке молоко називається парним.
— Зрозуміло, — сказав Аристарх і збуджено облизався.
— А ще є пряжене молоко, — продовжував Степан. — Це коли воно вистоїться в печі і на ньому з’явиться така бура шкуринка.
Язик Аристарха пропелером заходив навколо писка.
— А ще є просто холодне молоко, — вів далі Степан, мимоволі захоплюючись. — З льоху. То найсмачніше молоко. 
Особливо в таку спеку, як зараз.
— Ня-ав! — вихопилося з Аристархової пащеки.
Проте Степан так захопився спогадами, що навіть не помітив цього.
— Ні, я, мабуть, почав би не з молока, — заперечив він сам собі. — Я, мабуть, спочатку приготував би бутерброд. Або цілих два.
— Бутерброд?
— Атож. Відбатував  би добрячий кусень хліба, потім намазав би його маслом...
— Маслом...  — мрійно промуркотів Аристарх.  — Яке смачне слово!
— Що там слово! — відмахнувся Степан. — Саме масло ще смачніше... А  на бутерброд з  маслом я  поклав  би ще й добрячий шмат ковбаси!
— Мня-уу! — вирвалося з Аристарха. — А це ще що таке?
Він так схилився над лядою, що, здавалося, от-от звалиться до Степанових ніг.
— Так ти ж ковбасу вже їв, — зауважив Степан. — Батько тобі, мабуть, з півкільця відрізав. Невже забув?
— Ні! — вигукнув Аристарх і глитнув слинку. Обрубок його хвоста застукотів по землі кулеметною чергою. — Нічого я не забув. Якби забув, то зараз розмовляв би з тобою інакше... Отже, поклав ти на масло ков... — він знову глитнув слинку, — ковбасу. А що далі?
— Нічого особливого, — відказав Степан. — Узявся б за того бутерброда і почав би його їсти.
— І все?
— А що ще?
— Маю на увазі той, другий, бутерброд.
— Який другий? — здивувався Степан.
— Ну, той самий... ти ж казав, ніби в тебе є одразу два бутерброди...
— А-а... З’їв би й другий. А потім запив би це все молоком.
— Парним, з печі? — жваво поцікавився Аристарх. — Чи з льоху?
— Мабуть, більше смакуватиме з льоху, — подумавши, відказав Степан.
Аристарх надовго замовк. Його збуджений погляд блукав, здавалося, далеко звідси. Час від часу чаклунський кіт нервово здригався і облизував писок рожевим, завбільшки з дитячий копачик, язиком.
— І багато їх у вас? — нарешті подав він голос.
— Чого? — не зрозумів Степан.
— Який же ти нетямущий, — поморщився Аристарх. — Ну, бутербродів з ковбасою. І молока.
— Скільки завгодно! — вигукнув Степан. — Ет, мені б тільки опинитися вдома! А там...
Аристарх знову надовго замовк. Степанові навіть здалося, ніби кіт заснув.
— А що... мабуть, я зміг би тебе відпустити, — озвався він. — Тільки, зрозуміло, ненадовго. Але за це ти мені маєш принести побільше бутербродів і молока.
Степан відчув, як серце в грудях забилося частіше. Здається, його хитрощі починають діяти!
А кіт з острахом озирнувся в бік самітної сторожки.
— Мабуть, влетить мені від хазяйки, якщо довідається, — вагаючись, муркнув він. — Та що вдієш, коли їсти хочеться... Значить так, — звернувся він до Степана. — Я тебе ненадовго відпускаю додому, а ти мені за це принесеш побільше того, що обіцяв. Домовилися?
Неймовірна радість охопила Степана. Ось воно! Та за те, аби хоч на хвилю опинитися в Горобцях, можна пообіцяти гору бутербродів і річку молока! А там нехай-но хтось спробує витягти його звідтіля! Та ні, він сюди повернеться, ще й хутко, — але вже не сам. З батьком прийде. З міліціонером дядьком Дмитром. З усіма горобцівськими чоловіками. Отоді вже баба-яга і цей страхітливий котяра заплатять за все!
І, хоч як йому було важко, Степан вдав, ніби вагається. 
Зрештою хлопець махнув рукою і сказав:
— Гаразд. Домовилися.
Аристарх почав опускати драбину до льоху, проте тут же висмикнув її назад.
— Е-е, ні, так не годиться, — сказав він. — Знаю я вас, людей! Спочатку ми зробимо ось що...
Він щез і за хвилину повернувся з кухлем у лапах.
— Пий, — наказав він.
— Що це?
Аристарх задоволено ворухнув вусами.
— Не впізнаєш? Та це ж те саме зілля, яким моя хазяйка напоїла вас, коли ви прийшли сюди вперше! Називається воно забудькуватим зіллям. Вихилив кухля — і з твоєї голови вилітає все, що може нам з хазяйкою зашкодити.
Степан розгубився. Тільки забудькуватого зілля йому бракувало!
— Так я вже його пив! — сказав він. — І не тільки його. Скільки можна!
— Скільки треба, стільки й  вип’єш,  — відрізав Аристарх. — Пий, кажу тобі, а то не випущу! До дна! Ось так. Тепер можеш вилазити... Ні, зачекай ще трохи!..
Аристарх, пильно дивлячись Степанові в  очі, почав щось швидко-швидко бубоніти. По тому двічі крутнувся на правій задній лапі і раз — на лівій. Тоді стрибонув у повітря, ніби його вшпигнули, приземлився і з полегкістю видихнув:
— Ху-ух... Оце, мабуть, і все. Відтепер ти будеш не сам. Тепер з тобою йтиме мій внутрішній голос
— Внутрішній? — отетерів Степан. — А це що таке?
Писок Аристарха розплився у вдоволеній усмішці.
— Можеш вважати, що внутрішній голос — це те ж, що і я сам, — сказав він. — Хіба що він буде при тобі.
— А навіщо він мені потрібен, той голос?
— Щоб нагадувати про моє існування. Весь час, щохвилини, зрозумів? А  тепер чеши звідсіля, поки хазяйка не вийшла з хати. І гляди мені, не скупися!
По приставленій драбині Степан вибрався з  льоху і  щосили рвонув у  напрямку Горобців. Та вже за кілька кроків з голови йому вилетіло все, про що він збирався розповісти. В ній снувалася одна-однісінька жаліслива думка: «Бідний, нещасний Аристарх! Він ще ніколи в житті не пив молока! Він майже не куштував ковбаси! Він жодного разу не ласував бутербродами з маслом...»


* * *


Аристарх провів хлопчика поглядом, доки той не сховався за кущами. Після цього поклав важку голову на лапи і заплющив очі. Уві сні він час від часу солодко зітхав, і щаслива котяча усмішка світилася на його подряпаному, брудному писку. Не інакше, Аристархові снилися гори бутербродів та ріки молока.
Прокинувся кіт від голосу баби-яги.
— То як там наш бранець? — спитала вона, сходячи з ґанку.
Аристарх роблено потягнувся, позіхнув і  байдужим голосом відказав:
— Бранець? А ніяк. Сидить собі та нудьгує. Вітання тобі переказує.
Кіт сподівався, що після цих слів баба-яга схвально кивне головою і піде далі у своїх справах. Проте Ядвіга Олізарівна підійшла до льоху і схилилася над лядою.
— Як ти там? — гукнула вона. — Ще не замерз?
Відповіді не було. Ядвіга Олізарівна схилилася нижче. 
Тоді різко випросталася і втупилася підозрілим поглядом в Аристарха.
— Слухай, так його ж тут немає! — вигукнула вона.
— Звісно, немає, — відповів вірний кіт. Він уже визирав з-за рогу сторожки. — І бути не може. Він виконує моє завдання.
— Яке ще завдання?
— Дуже важливе. Я його послав до села по молоко та бутерброди.
Ядвіга Олізарівна остовпіла.
— Ти його відпустив? Без мого дозволу?
Ґерлиґа, випущена вправною рукою, зі свистом розітнула повітря і  здійняла пилюку в  тому місці, де щойно перебував Аристарх. Проте той визирав уже з-під куща бузини, що ріс у протилежному кінці дворища.
— Якою ж ти стала нестриманою, — докірливо зауважив звідтіля. — Нерви в тебе нікудишніми стали. Лікуватися треба.
— Зараз ти в  мене дізнаєшся, кому з  нас треба лікуватися! — розлючено вигукнула Ядвіга Олізарівна. — Ану, вилазь звідтіля!
Та Аристарх уже спішно займав нову позицію за терновими кущами.
— Зачекай, не гарячкуй, — замуркотів він з-під них. — Ти ж навіть не дослухала мене! А я дав йому півтори порції забудькуватого зілля! І свій внутрішній голос теж послав з ним. Вже хто-хто, а він не дасть йому думати про те, що хоч трохи зможе нам з тобою нашкодити.
Ядвіга Олізарівна з недовірою втупилася в те місце, де переховувався її завбачливий вихованець.
— Ти правду кажеш? — запитала вона.
Аристарх вибрався з-під кущів і вдарив себе у груди так, що аж виляски пішли:
— Та ти що? Хіба я ворог собі?
Ядвіга Олізарівна прикрила ляду і  поглянула в  бік Горобців.
— Взагалі ти маєш рацію, — сказала вона. — І так з цією дівчинкою мороки купа, а тут ще й хлопчиська треба стерегти. Мабуть, нехай переночує у себе вдома, а там видно буде.
— А я? — зарепетував Аристарх. — А моє молоко? А бутерброди?
— Нікуди вони від тебе не дінуться, — заспокоїла його баба-яга. — Ми з тобою теж підемо до села. Що-що, а обережність ніколи не завадить.  — Вона важко зітхнула і додала: — Ох, відчуває моє серце, що цей хлопчисько ще завдасть нам клопоту!
— Нічого, нам не вперше... А що робитимемо з нею? — запитав Аристарх і кивнув на вікно, за яким миготіли тьмяні полиски вогню.
— А ми нашу хату замуруємо, — сказала Ядвіга Олізарівна. — І стане вона без вікон і дверей.
Баба-яга повернулася до хати, тричі плеснула в долоні і голосно промовила:
— Тибельканес-цвібель-клопсс!
Стіни будинку затремтіли. Двері жалібно скрипну ли і стали покриватися блідою матовою пеленою. Через хвилину від них і від вікон не лишилось і сліду.
— Ось так! — вдоволено проказала Ядвіга Олізарівна. — А тепер, котику, гайда до села. І по дорозі вирішимо, що нам там робити.
— О, це інша справа, — згодився Аристарх.


За матеріалами: 
Володимир Рутківський. "Гості на мітлі". Львів, "Видавництво Cтарого Лева", 2016. Ілюстрація Іви Михайлян.
За матеріалами: Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 3, 4 класах серії «Шкільна бібліотека». Укладання та передмова Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 171 - 178.

 

Читати повість-казку Володимира Рутківського "Гості на мітлі"

 

 

Дивіться також на нашому сайті:

Казки Володимира Рутківського

Казки Володимира Рутківського

Володимир Рутківський пише для дітей і тому пише з погляду дитини, з площини й обширів, найприродніших для неї — рідного дому, свого села, краю… Це дорослий може охопити подумки весь час свого буття, усі простори Батьківщини чи й планети. Дитині ж подібний погляд не притаманний та й неможливий. І беззаперечний талант й майстерність Володимира Рутківського саме як дитячого прозаїка, нині, певно, найкращого в Україні, полягає у цьому тонкому відчутті дитячого часопростору, в умінні розгортати текст, не виходячи за межі відомого на дану мить юним героям. ... Письменникові взагалі не притаманна вигадана змодельована казковість, оскільки для нього найбільше диво — сама людина. Чудесне у його текстах зазвичай має цілком природне пояснення і твориться людськими руками. Йдеться не лише про приручених вовків замість козаків-перевертнів у «Джурах…» чи Велеса-Овсієвого онука у «Сторожовій заставі», а й про Бухтика, котрий як Вінні-Пух чи Карлсон, є, по суті, вигадкою головного героя, чи про Ягу-Катрусю, що знову «вилюдніла» завдяки щирому людському співчуттю тощо.

Володимир Рутківський, "Джури". Історична трилогія для дітей (читати та завантажити)

Володимир Рутківський. Джури. Роман. Історична трилогія для дітей. Читати та завантажити. Ілюстрації Максима Паленка. Київ, видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
Трилогія Володимира Рутківського «Джури» -  епопея про початки козацтва в Україні. А й справді — як воно виникало це унікальне лицарство? Хто були ті перші відчайдухи, що поселялися на Дніпрі на межі з Диким полем? Історики дають вельми скупі відомості. Що ж, якщо мовчить наука, то своє слово скажуть письменники. Володимир Рутківський пише роман «Джури козака Швайки».  Ілюстрації до книжки намалював один із найталановитіших українських ілюстраторів – Максим Паленко. "Джури козака Швайки", які вийшли 2007 року, стали подією в Україні. Динамічний, захопливий сюжет, самобутні образи, вкраплення фольклору, правдоподібність історичних колізій, багата мова, легкий стиль – усе це робили твір справжнім відкриттям. Володимира Рутківського завжди вабить невідоме в історії. Письменник зацікавився співжиттям татар і українців. І Володимир Рутківський пише „Джур-характерників”, де чи не вперше в українській літературі кримські татари постають не трафаретно-усталеним образом стихійного лиха, що постійно нависає над ненькою-Україною. Пізніше Володимир Рутківський знаходить цікавий для себе ще один сюжетний хід – «підводний човен у степах України». Він пише третю частину «Джури і козацький човен». У цьому романі Володимир Рутківський знову постає блискучим оповідачем і чарівником слова. На читача чекають неймовірні пригоди, шалені звитяги і нові відкриття.

Володимир Рутківський. Життєпис та творчість.

Володимир Рутківський. Життєпис та творчість.
Володимир Григорович Рутківський народився 18 квітня 1937 року в селі Хрестителеве Чорнобаївського району на Черкащині у родині вчителів. Ріс, як сам зазначав: «звичайним «окупаційним» хлопчиком, як і всі українські дітлахи, чиї батьки пішли на війну» . Та на відміну від багатьох, у його дитинстві були не лише воєнне лихоліття, краса землі чи радість добре зробленої роботи, а й таїна старезної книжкової шафи посеред шкільного коридору, звідки тихцем цупилося все, що пролазило у таємну діру — від Маяковського до німецькомовних ілюстрованих видань, від «Шхуни «Колумб» Миколи Трублаїні до грубого тому казок усього світу про відьом, що його Володя з Вітьком (брат письменника — Н. М.) «вилучили» зі шкільного обігу та зачитали до дірок» . Був Шевченко, виспіваний мамою та стократ перечитаний уголос. Був козацький давній рід, посталий у рисах мовчазного могутнього материного батька, котрий невпинно трудився, не полишав Бога та знався зі «своїми» партизанами. Була й бунтівна польська батьківська кров, що так ясно проступала у хлопцеві вродженим гонором і затятою вимогливістю до себе та світу.
 
Олександр Гаврош. Характерник літературного степу. Нарис про літературну долю Володимира Рутківського
Літературна доля Володимира Рутківського — незвична. Він не належить ні до тих, кого вона пестила у часи розквіту життєвих сил, ні до тих, про кого заговорили вже по смерті. Як там у Ліни Костенко: „Бо слава – це найкраща жінка, що на могилу квіти принесе”. Ні, слава прийшла раніше. Доля таки всміхнулася 73-річному письменникові з Одеси. Про нього заговорили, його книжки враз стали відомими, критики внесли його до літературного канону дитячої літератури.
 
18 квітня 2017 року відзначив свій ювілей Володимир Рутківський, класик української літератури
«18 квітня 2017 року відзначив свій ювілей шляхетний і мудрий лицар української дитячої літератури Володимир Рутківський. Лише шляхетний лицар, який мислить мудро та зважено, здатен творити Літературу, якою захоплюватимуться і діти, і дорослі не одне десятиліття. Книжки Володимира Рутківського не належать до модних, які виринають нізвідки, швидко читаються і незабаром зникають із пам’яті. Це література, про яку знають і шанують батьки, а сьогодні з задоволенням читають сучасні діти.»

Останні коментарі до сторінки
«Володимир Рутківський, "Угода" (уривок)»:
неб , 2018-03-26 18:48:26, #
Гриша , 2018-05-07 16:35:02, #
ТЕТЯНА , 2018-05-10 20:12:01, #
Марія , 2018-05-11 14:26:06, #
Мира , 2018-05-11 14:29:23, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 9     + Додати коментар
На сайті