Василь Мельник. "Чий кожух?" (зимова казка для дітей)


Василь Мельник. Чий кожух. Зимова казка для дітей. Художник Софія Скачко.

 

Василь Мельник

ЧИЙ КОЖУХ?

 

Кнопик та Димка були сусідами. Жили у великому місті, у високому будинку. Будинок світлими вікнами, наче блакитними очима, дивився на недалеку річку та ліс. Зустрілися Кнопик та Димка на прогулянці у тихому сквері, що півколом розлігся над берегом річки, як загостила на землю зима. Вийшов Кнопик на прогулянку поважно з вогнисто-червоною китицею під шиєю на блискучому паску. Стрівшись з Димкою, не привітався. Вдав, що не помітив сусідку.
—    Чого не вітаєшся? — тихо й лагідно запитала Димка.
—    Хіба в тебе є така ошатна китичка?
Китички у Димки не було. І сусідка зніяковіло примовкла.
—    Не хочу більше з тобою гратися,— пробуркотів Кнопик і пострибав чистим, пухнастим снігом.
Сумно стало Димці.
Боляче. Адже вона не робила нічого лихого сусідові. Завжди ділилась новинами, іграшками, сніданками чи вечерею.
—    Звичайно, приємно, коли у тебе є червона китичка,— міркувала Димка, повертаючись до своєї домівки.— Попрошу бабусю, щоб подарувала мені два блискучих чорних гудзики. Злагоджу собі з них буси... І хай тоді Кнопик думає про мене, що хоче... Коли попрохає, то один гудзик я подарую йому. Так скажу бабусі...
Бабуся не відмовила Димці. І вже незабаром йшла по пухнастому і чистому снігу скверу Димка з двома блискучими чорними гудзиками на шовковій нитці.
Раптом, наче з-під снігу, перед нею з'явився наляканий Кнопик.
—    Там страховисько! — сказав тремтячим голосом. Димка ще ніколи не бачила страховиськ, тому спокійно відповіла:
—    Подивимося разом.
Кнопик, трішки оговтався, погодився.
—    Ти першою підеш.
—    Гаразд,— відказала Димка.— Тільки стежку покажи...
—    Он там, біля паркану.
Димка ступила першою. Озираючись на всі боки, за нею рушив Кнопик.
—    Яке ж це страховисько? — підійшла до паркану і, розгорнувши пухкий, чистий сніг, весело запитала Димка,— це справжній кожух. Ось мохнаті рукави... Поглянь...
Кнопик ураз посмілішав. Змінився весь. Вуха настовбурчив.
—    Це мій кожух. Я його знайшов,— крикнув голосно.
Кожух був старенький, невеличкий, гаптований блакитними та червоними нитками з боків, а знизу стрічка коричнева була пришита.
—    Мій кожух! Не віддам тобі,— зухвало заявив Кнопик.
—    Але ж я його першою зі снігової пороші взяла,— знітилась Димка.
—    Він мені з неба впав,— не здавався Кнопик, тягнучи кожуха за рукави до себе.— Я просто хотів переконатися, чи ти справжня небоягузка,— густо закліпав він очицями.
— Не боягузка,— ствердила Димка.— Коли ти так наполягаєш — забирай кожуха.
Кнопик відтяг кожуха вбік і переможно на ньому розлігся.
—    Він тебе не буде гріти,— сказала Димка.
—    Це ж чому?
—    Тому, що ти такий...— одвернулась від Кнопика й почала зі снігу ліпити круглу кулю.
—    Що ти робиш такого? — поцікавився Кнопик.
—    М'яча,— відказала Димка.
—    Хіба із снігу м'ячі роблять?
—    Сніговик у мене буде...
—    Сніговик? — аж дух перехопило у Кнопика.— Я теж хотів би сніговика навчитися робити.
—    Ставай поруч... Роби ось таку білу кулю, як я...
Кнопик погодився.
—    Мого меншого м'яча поставимо на твого більшого — і вийде у нас справжній сніговик... Хіба ти не бачив справжнього сніговика?
Кнопик хотів зізнатися, що бачив, та, глянувши на свою червону китичку, сказав:
—    Такого, як у нас буде, ще не бачив...
—    Тоді дивись...
—    Димка взяла свою білу снігову кулю й поставила на більшу кулю Кнопика.
—    Хіба це сніговик? — невдоволено промовив Кно- пик.— А де його рот, очі?
—    Коли б почепити твою китичку, він видався б дуже кумедним...
—    Мою китичку?
—    Егеж... А з моїх гудзиків зробимо йому очі...
Кнопик помовчав, а потім сказав:
—    Бери мою китичку. Подивлюся...
Димка відв'язала у Кнопика червону китичку, і сніговик враз ожив червоним носом.
—    Зніми з мене гудзики,— попрохала Кнопика,— й примости їх вище китички.
Кнопик так і вчинив.
—    Який він смішний, цей сніговік,— радо сказав.
—    Давай в кожуха його одягнемо, щоб вночі він не змерз,— запропонувала Димка.— Він дякувати нам буде.
Засвітилися у Кнопика очі. Він швидко почав одягати кожуха на сніговика.
—    Правда, кумедний наш сніговик? — запитала Димка, допомагаючи шовковою ниткою підперезувати кожуха.
—    Тепер же всі на нього будуть дивитися...
—    І скажуть:які дружні сусіди Кнопик та Димка.

Василь Мельник. Чий кожух. Зимова казка для дітей. Художник Софія Скачко.

 

За матеріалами: Василь Мельник. Веселчині стрічки. Казки та оповідання. Художник Софія Скачко. Чернівці, 1991, стор. 26 - 29.

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Зимові казки для дітей

Зимові казки для дітей
Казочки про зиму, Новий рік та Різдво, представленні на "Малій Сторінці", написали для діточок відомі українські та зарубіжні автори: Ганс Крістіан Андерсен, брати Грімм, Василь Сухомлинський, Катерина Перелісна, Леся Храплива-Щур, Ірина Мацко, Наталя Забіла, Оксана Іваненко, Ірина Жиленко, Микола Білкун, Яків Гончарук, Марія Пономаренко, Василь Струтинський, Валентина Вздульська, Юля Смаль, Василь Мельник, Юлія Хандожинська, Тетяна Винник.
 
 
Більше казок на нашому сайті:

Українські казки для дітей

казкиЧимало українських письменників творили казки. Серед них Іван Франко, Леонід Глібов, Марко Вовчок, Леся Українка, Олена Пчілка, Юрій Федькович, Григорій Квітка-Основ’яненко, Левко Боровиковський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Іван Наумович, Василь Сухомлинський та багато-багато інших.  Всупереч труднощам історичного шляху, українська літературна казка розвивалася і свідчила про те, що в мистецьких пошуках українські письменники йшли в ногу з письменниками Європи і світу.

 

Казки різних країн світу
Казки Еріха Распе, Ганса Крістіан Андерсена, братів Якоба і Вільгельма Грімм, а також - англійська, австралійська та угорська народні казки.

Останні коментарі до сторінки
«Василь Мельник. "Чий кожух?" (зимова казка для дітей)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми