Василь Мельник
ДЯДЬКО МОРОЗ
Казка
За сивими хмарами, високо в небі, де Місяць-молодик пасе золоторунні отари зірок, живе дядько Мороз. Не хатина у дядька — справжній палац. Двері різьблені, а на вікнах — візерунки, вгорі на гострому шпилі срібний човник горить.
Коли сади та діброви, ліси і гаї своє вбрання поскидали й приготувалися до довгого сну-відпочинку, спустився на землю дядько Мороз.
Була в нього шапка-бирка, мов з молока, довгий білий кожух з туману, на срібно-золотому поясі — чарівне кресало.
Біля лісової заводі присів на старезний пеньок, вуса мов з льону пригладив, кресанув чарівним кресалом об берег — білі холодні іскри посипалися навкруги. Дмухнув легенько на ті іскри — з них ураз блакитне полум'я загорілося. Дмухнув ще раз — через струмок, що з заводі на леваду біг й вигравав мов на цимбалах, місток проліг.
До схід сонця побував дядько Мороз у садах і гаях, в лісах і видолинках, у дібровах та на полях. І всюди роботу собі знаходив. Кожне деревце, кожну гіллячку, кожний кущик та травинку обліпив пухнастим з блискітками інеєм.
— Щоб і зимою земля була прекрасна,— мовив у свої вуса дядько Мороз.
Як ранок зарожевів на сході, почав чарівник свої будівлі прикрашати — малювати дивним пензликом квіти в кучериках.
— Бо що ж то за свято, коли без квітів! А ще — осиплю землю сріблом, щоб рясно ниви хлібами колосилися, щоб сади смачними плодами наливалися, щоб річки ширшали, струмки та потічки блакитнішими були...
Дивуються довкола берізка з калиною, тихенько гойдають вітами. Берізка сережками, наче дзвониками, калина — намистинками рубіну найкоштовнішого.
А сонце з високого неба світлом аж заливалось.
Радіє дядько Мороз. У вуса посміхається — всюди на землі його праця. Все зацвіло білим цвітом. А земля, здалось йому, стала такою зоряною, як і небо за високими хмарами...
За матеріалами: Василь Мельник. Веселчині стрічки. Казки та оповідання. Художник Софія Скачко. Чернівці, 1991, стор. 30 - 31.
Читайте також на нашому сайті: