Людмила Кибалка. Акровірші

Людмила Кибалка

АКРОВIРШІ*

Троянда

Троянда – красуня серед квітів,
Розквітла в саду яскравою зорею...
Оповилася любов'ю,
Як серпанком вранішніх туманів...
На ній колючки, мов біль від слів,
До серця проймають журбою,
А пелюстки для всіх – ніжність поцілунків...

* * *

Добро

Добро – прозорий кришталь Серця,
Оазис правдивого Щастя...
Барвінкове небо над головою квітує,
Розмаїтий світ навдивовижу гаптує
Орнамент стежини людського Життя.

* * *

Багаття

Багатобарвне море почуттів.
Алмазом огранованим
Горіли очі від слів.
Арабесками дивними
Тчуть квіти килим зі снів.
Танок весільний водимо...
Я і ти назавжди Щасливі!

* * *

Вечір

Вечір-Чудесник
Екзотеричний
Чарує очі
І зорі дарує ночі...
Ранок-Розлучник...

Слово 
 
Слово Золоте
Лунає ревною піснею...
Образне й окрилене
Встає Зірницею,
Особливо Слово Живодайне.

* * *

Цвях

Цвяхом слово буває,
Від нього серце завмирає...
Як іноді вбиває...
Холодом  повіває.

* * *

Світло

Сонячне світло —
Візерунки кольорові,
Іскри Любові.
Таємниче тло
Людської душі
Освічує проміння ранкове.

* * *

Кохання

Кохання – витати в емпіреях,
Очима в мрію впитися,
Ховати рум'янець на щоках...
А втім, серця двох мережать
На рушнику Щастя в пишних  узорах,
Назустріч іскристо летять,
Як на крилах білосніжних ..

* * *

Щастя

Щастя  –  Радість насичена,
Апофеоз життя неповторного
Серця Золотого й Люблячого.
Тло плідне,
Яхонтами оздоблене.

* * *

Думка

(акровірш)

Думка літа
У зеленім гаю.
Манить мрію
Кудись до небокраю,
Аж душа защебетала.

* * *

Мрія 

Мрія
Розкриває обійми...
Ідея
Яскравіє барвами...

Розсуд

Розсудливість –
Орієнтир на стежині життя.
З чистої криниці
Слово мудре – водиця
У спраглії вуста,
Де Добро – краплина щастя в серці.

* * *

Час 

Час проб'є, 
А в глибині серця
Словом совість озветься...

* * *

Байдуже 

Байдужість – душа черствіє,
А серце цвіллю обростає.
Йому вже віри не йняти:
Добро завжди перемагає;
У кольорах веселки
Життєлюб  літає,
Емоцію радости шукає.

Рідня

Рідний край
І роду водограй
До серця сягають,
На небі піснею лунають,
Ясним сонечком зігрівають.

* * *

Бабуся

Бабуся діточок благословляє,
А також на розум  навертає,
Багато казок знає...
Усе єство
Сповнилося смаком
                      дитинства,
Яке рідним дихає.

* * *

Мама

Молитва Матері серце відкриває,
Ангел-Охоронець допомагає...
Мережать сотні доріг її Слова мудрі,
А в пам'яті назавжди неньки очі добрі...

Птах     

Птах у небі ширяє повільно,
Тиша дзвенить в унісон чудесно,
А на серці заповітна мрія леліє,
Хоча  сурма стоголосо грає.

* * *

Голуб

Голуб Миру дарує
Океан Радості 
Людині. 
У небі
Блакить зір чарує.

* * *

Цуценя

Цуценя приніс тато.
Усе таке кудлате...
Це для мене свято!
—  Ех, як розбиті склянки
Нам тепер зібрати?
Як матусі розказати?

Білка

Білка стрибає весело
І пустотливо…
Лісові ласощі збирає,
Комірчину набиває,
А взимку гостей пригощає.

* * *
 

Їжак

Їжак до саду завітав,
Жартома яблучка назбирав,
А прийде зима – 
Клунок за плечима.

* * *

Кріт

Крихітні лапи-лопати
Риють підземні ходи
І чудернацькі лабіринти…
Таким робом кріт залишає сліди.

* * *

Лев

Лев пишну гриву має.
Еге, кожний тікає – 
Великий звір лякає.

Зима

Зима пряде срібні нитки.
Икає вітер із переляку.
Метелиця грає в сніжки,
А також застилає доріжки.

* * *

Весна
    
Весела і ясна…
Експресивна...
Сповнена чарівної краси...
Не відступає зима,
А в небі вже перелітні птахи.

Весна

Весна прийшла, як кохання...
Еос* на крилатих конях мчить;
Сюїта Весни дзвенить
На блакитному небокраї...
А може, Серця світле поривання.

*Еос — у давньогрецькій міфології — богиня світанку.

* * *

Літо

Лунає пісня світанкова...
І стелиться доріжка росяна...
Тане зірниця веселкова...
Оп'янило поле духмяне...

Небо    

Над головою просторінь,
Емаль піднебесності,
Блакитна прозорінь  – 
Обрій казкової чудесності.

* * *

Ліс

Ліс у зеленому вбранні
Іскристо сяє,
Спочиває у весняному сні.

* * *

Ріка

Ріка  –  потік живий
І таємнича глибінь...
Круті береги й бистрінь бурхлива,
А над ними чиста просинь...